Постанова
Іменем України
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 814/1070/19
провадження № 61-5328ав20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Бондаря В. Б.,
учасники справи:
особа, яка подала заяву про скасування рішення третейського суду, - ОСОБА_1 ,
представник заявника - адвокат Царьова Олена Сергіївна,
позивач- ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі судді Абрамова П. С. за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності бланк, ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, від 17 жовтня 2003 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського апеляційного суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287 від 17 жовтня 2003 року, ухвалене у місті Полтаві, вул. Старий Поділ, 8.
Клопотання мотивоване тим, що він, ОСОБА_1, не був залучений до участі у справі, яка розглядалася третейським судом. Підставами для скасування рішення третейського суду є такі обставини: справа не підвідомча третейському суду; третейський суд вирішив питання про належні йому права та обов`язки.
На підставі довіреності, яка була визнана третейським судом недійсною, вже були укладені правочини, у тому числі із ним, а саме: у грудні 2003 року ОСОБА_3 надав на його ім`я нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив здійснювати правочини, розпоряджатись майном, шляхом продажу, міни або дарування.
Цей спір непідвідомчий третейському суду. У 2010 році він вже оскаржував рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській організації "Український правовий союз" від 30 серпня 2007 року у справі №41/8, у якій спір виник з аналогічних правовідносин. Спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є штучно створеним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 задоволено. Рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 27 серпня 2007 року у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності від 17 жовтня 2003 року, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, скасовано.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржуване рішення третейського суду впливає на майнові права та інтереси ОСОБА_1, який не був залучений до участі у справі, оскільки ОСОБА_3, діючи на підставі спірного доручення в інтересах ОСОБА_4, 29 квітня 2004 року відчужив ОСОБА_5 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 . Надалі відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 вересня 2006 року право власності на ці 7/20 частини перейшло до заявника ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
У березні 2020 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з апеляційною скаргою, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" у справі № 41/6 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, від 17 жовтня 2003 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що закон не передбачає скасування рішення третейського суду з тієї підстави, що рішення впливає на майнові права та інтереси особи.
Вирішивши питання про недійсність довіреності з підстави порушення законодавства під час її реєстрації, третейський суд не вирішував питання про права інших осіб - власників нерухомого майна, які набули це право не за правочином, укладеного не на підставі оспорюваної довіреності ОСОБА_3
Полтавський апеляційний суд помилково визнав ОСОБА_1 особою, чиї права та обов`язки вирішив третейський суд, та яка не брала участі у справі.
Суд не звернув уваги, що на підставі вказаної довіреності нерухомість переоформлена тільки на одну особу ОСОБА_5, з часом перереєстрована на низку інших осіб, зокрема на ОСОБА_1
ОСОБА_1 не є особою, з якою укладено правочин на підставі оспорюваної довіреності.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
30 червня 2020 року від ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі у зв`язку поважними причинами та карантином.
30 червня 2020 року від ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі у зв`язку з неможливістю взяти участь в судовому засіданні та карантином.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.
Зазначав, що скасована третейським судом довіреність не може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_1, оскільки є одностороннім правочином, у якому визначаються лише повноваження представника, а не права і обов`язки будь-яких осіб.
Вважав, що суд має врахувати висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 873/22/18.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Суд встановив, що 17 жовтня 2003 року позивач ОСОБА_4 на ім`я відповідача ОСОБА_3 видала довіреність, бланк ВАР №562134 , реєстраційний № 2-2287, згідно з якою позивач уповноважила відповідача управляти та розпоряджатися майном, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, надавши довіреній особі право на вчинення від її імені обсягу усіх передбачених цивільним законом дій, пов`язаних з управлінням та розпорядженням нерухомим і рухомим майном.
Доручення видано строком на три роки і дійсне до 17 жовтня 2006 року.
Умовами третейської угоди від 01 липня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 досягли згоди про те, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії щодо: визнання недійсною нотаріально посвідченої довіреності від 17 жовтня 2003 року, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, посвідченої нотаріусом Царьовою І. В., підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнський громадській організації "Український правовий союз" відповідно до Регламенту цього третейського суду. Також сторони домовилися, що спір у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" буде розглядатися тільки на підставі письмових матеріалів, наданих сторонами, без проведення усного слухання та виклику сторін.
Згідно з матеріалами третейської справи, в серпні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" з позовною заявою, просила суд: довіреність від 17 жовтня 2003 року, бланк ВАР № 562134, реєстраційний № 2-2287, видану нею на ім`я ОСОБА_3, визнати недійсною з моменту її виготовлення та реєстрації, тобто з 17 жовтня 2003 року.
Третейська угода від 01 липня 2007 року була предметом розгляду в судах. Зі змісту третейської угоди випливає, що в цій угоді було передбачено, що усі розбіжності, вимоги або претензії щодо визнання недійсних нотаріально посвідчених довіреностей від 04 вересня 2002 року та від 17 жовтня 2003 року підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз".
Заочним рішенням Київського районного суду м. Донецька від 26 серпня 2010 року (справа № 2-3847/10), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року, визнано недійсною третейську угоду від 01 липня 2007 року в частині, що усі спори, розбіжності вимоги та претензії щодо визнання недійсною нотаріальної довіреності від 04 вересня 2002 року підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз".
Як встановлено судами, третейська угода від 01 липня 2007 року є недійсною лише в частині вирішення справи третейським судом щодо довіреності від 04 вересня 2002 року.
Суд першої інстанції встановив, що судові рішення не є преюдиційними при вирішенні цієї справи, оскільки суди не вирішували питання щодо недійсності третейської угоди в частині досягнутої її сторонами згоди про вирішення третейським судом питання про визнання недійсною довіреності від 17 жовтня 2003 року.
Вимоги щодо визнання недійсною третейської угоди від 01 липня 2007 року в частині довіреності від 17 жовтня 2003 року ОСОБА_1 не заявляв.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 27 серпня 2007 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності задоволено. Визнано довіреність, посвідчену 17 жовтня 2003 року державним нотаріусом Другої державної маріупольської нотаріальної контори Царьовою І. В., зареєстровану в реєстрі № 2-2287, бланк ВАР № 562134, від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3, недійсною з моменту її вчинення, тобто з 17 жовтня 2003 року.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до матеріалів третейської справи в позовній заяві ОСОБА_4 зазначила, що під час дії оспорюваної нотаріально посвідченої довіреності належна їй нерухомість була відчужена спочатку на ім`я ОСОБА_5, надалі на ім`я інших осіб, в тому числі на ОСОБА_1 . Нею заявлено клопотання про вирішення питання про залучення вказаних осіб до участі у справі як третіх осіб (а. с. 141).
З ухвали Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" про порушення провадження у справі від 20 серпня 2007 року випливає, що вказане клопотання ОСОБА_4 суд не вирішував.
Згідно з цивільно-правовими угодами, що наявні в матеріалах справи, ОСОБА_3 , діючи на підставі спірного доручення в інтересах ОСОБА_4, 29 квітня 2004 року відчужив ОСОБА_5 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 . Надалі право власності на ці 7/20 частини перейшло до заявника ОСОБА_1 відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 вересня 2006 року.
На сьогодні в провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполь знаходиться цивільна справа (№ 263/11363/19) за позовом ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі продажу від 29 квітня 2004 року 7/20 частини нежитлового приміщення в будівлі АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Царьову О. С., Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково апеляційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 454 ЦПК України сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
Відповідно до частини другої статті 51 Закону України "Про третейські суди" (далі - Закон) рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.