Постанова
Іменем України
08 липня 2020 року
м. Київ
справа № 345/4199/13-ц
провадження № 61-26998св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Кардаш О. І.та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов обґрунтований тим, що з 1993 року до травня 2011 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу сторони придбали нежитлове приміщення на АДРЕСА_1, загальною площею 112,5 кв. м згідно з договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27 грудня 2006 року, а далі переобладнали це приміщення під магазин. Це приміщення було придбане за його особисті кошти, отримані від продажу акцій, а тому зазначене приміщення належить йому на праві особистої приватної власності.
Суб`єктом підприємницької діяльностібула оформлена лише відповідач ОСОБА_2, проте сторони вели бізнес спільно.
Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 площею 112,5 кв. м, припинити право власності на вказане нежитлове приміщення за відповідачем ОСОБА_2, визнати спільним майном подружжя товар, який знаходиться в магазині, присудивши йому половину вартості товарної продукції у розмірі 283 341,80 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Зустрічний позов обґрунтований тим, щоза час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 21 січня 2011 року придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Просила визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 рокупервісний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 112,5 кв.м, вартістю 2 338 200,00 грн, що знаходиться за адресою: просп АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю вартості спільного майна подружжя в сумі 1 169 100,00 грн та 3 441,00 грн сплаченого судового збору. В іншій частиніпозову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено.Проведено поділ квартири АДРЕСА_3, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнано за кожним із них право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3, загальною вартістю 505 845,00 грн, вартістю 1/2 частини 252 922,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 763,00 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Задовольнивши частково первісний позов та у повному обсязі зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, спірне нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 вона використовує для здійснення підприємницької діяльності, а тому відповідно до статті 71 СК України за нею необхідно визнати право власності на це приміщення. З ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація на користь ОСОБА_1 з урахуванням різниці у вартості спільного майна, виходячи з вартості 1/2 частини цього нежитлового приміщення.
Відповідно до висновку оціночно-будівельної судової експертизи від 04 серпня 2017 року № 026/08/2017 ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 на час проведення експертизи становила 505 845,00 грн, підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя немає, тому частки кожного із подружжя є рівними. Поділ цієї квартири як спільного майна подружжя необхідно провести, визнавши за кожним із них право власності на 1/2 частини цієї квартири загальною вартістю 505 845,00 грн, вартістю 1/2 частини 252 922,50 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Калуського міськрайонного суду від 29 листопада 2017 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 112,5 кв. м, вартістю 2 338 200,00 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різниці вартості спільного майна подружжя в сумі 1 169 100,00 грн та стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 441,00 грн сплаченого судового збору скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення Калуського міськрайонного суду від 29 листопада 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалюючи рішення про визнання права власності за ОСОБА_2 , суд першої інстанції не врахував, що згідно з частиною п`ятою статті 71 СК України, частиною другою статті 365 ЦК України стягнення одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. На підставі цього рішення не тільки припиняється право, й набувається право на частку іншим співвласником. Отже, процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов`язань перед іншою.
У матеріалах справи немає документальних доказів того, що ОСОБА_2 внесла відповідну грошову суму, яка становила б половину дійсної ринкової вартості спірного нежитлового приміщення, на депозитний рахунок суду.
У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 стверджувала, що кошти для компенсації позивачу вартості частки нежитлового приміщення на депозит суду не вносила, та пояснила, що вона бажала, щоб суд усе спірне майно поділив порівну.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року, просив скасувати оскаржувані рішення, у зустрічному позові відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
29 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження від 13 квітня 2020 року № 1023/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду", затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
18 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не врахували, що спірний магазин на АДРЕСА_1 та однокімнатна квартира АДРЕСА_3 придбані ним у шлюбі, проте за особисті кошти, що належали йому до шлюбу, зокрема на гроші після продажу приватизаційних чеків, куплених у 1992 році, а шлюб укладений в 1993 році.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у долученні до матеріалів справи висновку економічної екпертизи від 15 грудня 2016 року, проведеної на запит адвоката.
Товар, який знаходиться у спірному магазині, повинен бути поділений порівну, а згідно з висновком судової товарознавчої експертизи від 24 червня 2014 року № 1332 вартість продукції становить 566 683,00 грн, тому на його користь з ОСОБА_2 необхідно стягнути 283 341,80 грн.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
27 грудня 2006 року вона і колишній чоловік ОСОБА_1 придбали 22/100 ідеальних часткиаптеки, а саме приміщення з № 1 до № 5 включно, площею 112,5 кв. м, вартістю 97 403,00 грн, що знаходиться на пр АДРЕСА_1 . Це приміщення вони придбали у шлюбі за спільні кошти. З 2003 року вона є суб`єктом підприємницької діяльності та працювала в спеціалізованій загальноосвітній школі № 2 м. Калуша. ОСОБА_1 взагалі не працював, з 07 березня 1995 року до 19 березня 1996 року перебував у відпустці для догляду за дочкою.
На час придбання аптеки сторони проживали як подружжя 15 років, мали спільний бюджет, що складався з доходів колишнього чоловіка ОСОБА_1 та її доходів з двох місць роботи.
Посилання ОСОБА_1 на те, що аптека куплена за його особисті кошти, є надуманими і необґрунтованими. Крім того, вимоги про стягнення 1/2 частини вартості товару, який нібито був у приміщенні магазину на АДРЕСА_1 є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не надав належних доказів придбання ним цього товару, зокрема, товарно-транспортних накладних, договорів, рахунків-фактур, тощо.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, відмовивши в розподілі товарної продукції, оскільки на час проведення судової товарознавчої експертизи від 24 червня 2014 року № 1332в магазині не було жодного товару, придбаного до 23 травня 2011 року, після розірвання шлюбу вона купувала товар за власні кошти.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони з 28 серпня 1993 року до 23 травня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2011 року шлюб між ними розірвано.
Згідно з договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27 грудня 2006 року ОСОБА_2 за письмовою нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 набула право власності на нежитлові приміщення площею 112,5 кв. м, що знаходяться у АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 січня 2011 року ОСОБА_1 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .