ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2020 року
Київ
справа № 826/18624/16
провадження № К/9901/9521/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року, ухваленого у складі колегії суддів: Васильченко І. П., Вєкуа Н. Г., Федорчука А. Б., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Карпушової О. В., Губської Л. В., Епель О. В.
І. Суть спору
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі також ДФС України), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ від 08 листопада 2016 року № 3590-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. поновити позивача на посаді, який за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 08 листопада 2016 року, днем 08 листопада 2016 року;
1.3. зобов`язати ДФС України видати наказ про поновлення позивача на попередній роботі з 08 листопада 2016 року та невідкладно допустити останнього до роботи;
1.4. стягнути середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2016 року по дату поновлення на роботі.
2. В мотивування позову зазначає, що, починаючи з 01 серпня 1997 року, позивач працював на різних посадах в органах державної податкової (фіскальної) служби України. За період її роботи органи податків і зборів неодноразово реорганізовувались, змінюючи назву.
2.1. Позивач вказує, що відповідно до наказу Голови ДФС України від 12 серпня 2015 року № 598 Департамент аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням, в якому працював позивач ліквідовано та утворено Департамент протидії митним правопорушенням. В подальшому згідно з наказом від 12 вересня 2016 року № 763 вищевказаний Департамент ліквідовано і утворено Департамент організації протидії митним правопорушенням.
2.2. При цьому, позивач стверджує, що йому протиправно не було запропоновано посад у новоствореному відділі, внаслідок чого наказом ДФС України від 08 листопада 2016 року № 3590-о, позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), через скорочення штатів.
2.3. Вважаючи своє звільнення з посади незаконним, оскільки позивач має переважне право на залишення на роботі при скороченні працівників у зв`язку з тривалим безперервним стажем роботи в органах податкової служби та високої кваліфікації, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернулась до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1, починаючи з 01 серпня 1997 року, позивач працював на різних посадах в органах державної податкової (фіскальної) служби України.
4. Подальші зміни місця роботи в межах центрального органу виконавчої влади, відбувалися виключно у зв`язку з організаційними змінами, змінами структури штатного розпису, утворення та ліквідації Міністерства доходів і зборів України.
5. Наказом голови ДФС України від 21 січня 2015 року № 174-о ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері ЗЕД Департаменту аналізу ризиків та протидії митним порушенням Державної фіскальної служби України.
6. 20 травня 2016 року позивача під власний підпис повідомлено про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням штатної чисельності апарату та змінами у штатному розкладі ДФС України. Одночасно вказаним попередженням зазначено, що вакантні посади відсутні.
7. В подальшому 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 запропоновано для переведення такі посади:
провідного інспектора відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;
провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;
провідного інспектора відділу підтримки інформаційних процесів управління забезпечення інформаційних процесів та обробки даних Департаменту інформаційних технологій.
8. Ознайомившись із запропонованими посадами, позивач відмовився від них, про що свідчить відповідний запис на попередженні. У цій частині позивач наполягає, що для переведення відповідачем не було запропоновано усіх наявних вакантних посад, які існували в період з дня попередження і до дня її звільнення, та серед яких були наявними такі посади, які він міг би зайняти для подальшої роботи.
9. Наказом ДФС України від 08 листопада 2016 року № 3590-0 звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері ЗЕД Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням ДФС України за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності ДФС України.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.
10.1. Визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 08 листопада 2016 року № 3590-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
10.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді в ДФС України, який за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 08 листопада 2016 року, днем 08 листопада 2016 року.
10.3. Стягнуто з ДФС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
10.4. В решті позову - відмовлено.
11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено виконання, на момент звільнення позивача вимог статті 42 КЗпП України, а саме проведення порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі. Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що ДФС України не виконало в повній мірі покладеного на нього статтею 49-2 КЗпП України обов`язку, при вивільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які позивач може обіймати.
12. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.
14. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій проведеної реорганізації до структури ДФС України, внаслідок якої відбулися структурні зміни та скорочення штатної чисельності, а відтак оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним.
15. Водночас позивач у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
18. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
19. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
23. Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.
24. За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.
Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
25. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";