ПОСТАНОВА
Іменем України
21 липня 2020 року
Київ
справа №500/1257/17
адміністративне провадження №К/9901/16137/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Тацій Л.В.
секретар судового засідання - Глущенко Д.В.
за участі:
представника відповідача Калюжного А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року (колегія суддів: Турецька І.О., Стас Л.В., Косцова І.П.) у справі № 500/1257/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови йому як інваліду ІІ групи у виплаті одноразової грошової допомоги, що встановлена статтею 16 Закону України від 20 грудня 1999 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) та зобов`язати нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 54-х місячного грошового забезпечення для військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (надалі - Постанова №499).
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2017 року позов задоволено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2017 року скасовано.
Прийнято у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 7 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №97 від 17 листопада 2016 року, в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні та нарахуванні одноразової грошової допомоги.
Зобов`язано Міністерство оборони України вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, що мало місце в період виконання обов`язків військової служби в розмірі 24 місячного грошового забезпечення, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що на момент встановлення інвалідності, пов`язаної з виконанням військового обов`язку, вже діяла ст.16 Закону № 2011-XII, що передбачала право таким особам як позивач, отримати одноразову грошову допомогу, незалежно від часу настання інвалідності. Розмір вказаної допомоги передбачено Постановою №499, що була прийнята на виконання статті 16 Закону №2011-ХІІ, яка встановлювала право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги особам, інвалідність яким встановлена після 01 січня 2007 року та становить саме 54-х місячне грошове забезпечення.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Позивач в судове засідання не з"явився. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином.
Представник відповідача - Міноборони України в судовому засіданні проти задоволення касаційної скарги заперечує, просить відмовити в задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 в період з 02 березня 1982 року по 30 листопада 1983 року проходив строкову військову службу та брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, у зв`язку з чим, отримав статус учасника бойових дій.
Актом огляду МСЕК №129007 від 29 липня 1997 року позивачу вперше була встановлена ІІ група інвалідності, причиною якої, зазначено загальне захворювання, але вже 22 жовтня 1997 року актом огляду МСЕК №052050 встановлено, що інвалідність наступила у зв`язку з захворюванням, яке отримано при виконанні обов`язків військової служби в Афганістані.
07 листопада 2007 року позивачу, актом огляду МСЕК для довідки Сер. 2018 ОВ №073846, встановлено безстроково ІІ групу інвалідності та зазначено, що захворювання отримано при виконанні обов`язків військової служби.
10 серпня 2016 року позивач звернувся до Одеського обласного військового комісаріату із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, надавши необхідний перелік документів.
16 серпня 2016 року Одеським обласним військовим комісаріатом було складено висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який разом із заявою позивача та доданими до неї документами направлено на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Відповідно до п. 7 витягу з протоколу №97 від 17 листопада 2016 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні та нарахуванні одноразової грошової допомоги.
Підставою для відмови зазначено, що звільнення позивача зі служби та інвалідність, яку він отримав при виконання військових обов`язків, відбулося до набуття чинності Закону України "Про загальновійськовий обов`язок і військову службу". Між тим, як зазначено в рішенні, враховуючи те, що саме вказаним законодавчим актом запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі, є підстави для відмовлення такої виплати. Зазначена дата звільнення - 30 листопада 1983 року та дата встановлення інвалідності - 22 жовтня 1997 року.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент встановлення позивачу інвалідності, пов`язаної з виконанням військового обов`язку, вже діяла ст.16 Закону № 2011-XII, що передбачала право таким особам як позивач, отримати одноразову грошову допомогу, незалежно від часу настання інвалідності. Встановлюючи розмір одноразової грошової допомоги, суд виходив з положень Постанови №499, в редакції, яка діяла на момент встановлення позивачу інвалідності, а саме на 07 листопада 2007 року та вважав, що інвалідам ІІ групи одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 54-х місячного грошового забезпечення.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги позивач має, проте судом першої інстанції безпідставно застосовано при визначенні розміру одноразової грошової допомоги п.2 Постанови №499, в редакції на 28 травня 2008 року, який встановлював виплату в розмірі 54-х місячного грошового забезпечення, відтак визначив його в розмірі 24-х місячного грошового забезпечення.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено судами, позивач у період з 02 березня 1982 року по 30 листопада 1983 року проходив строкову військову службу та приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан. Актом огляду МСЕК №129007 від 29 липня 1997 року позивачу вперше була встановлена ІІ група інвалідності, причиною якої, зазначено загальне захворювання, але вже 22 жовтня 1997 року актом огляду МСЕК №052050 встановлено, що інвалідність наступила у зв`язку з захворюванням, яке отримано при виконанні обов`язків військової служби в Афганістані.
07 листопада 2007 року позивачу, актом огляду МСЕК для довідки Сер. 2018 ОВ №073846, встановлено безстроково ІІ групу інвалідності та зазначено, що захворювання отримано при виконанні обов`язків військової служби. Тобто, інвалідність позивача настала внаслідок захворювання, що мало місце під час проходження строкової військової служби.
Статтею 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII (в редакції на час звернення позивача за отриманням допомоги - серпень 2016 року) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .
Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (Закону №2011-ХІІ в редакції, що діяла у серпні 2016 року) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);