Постанова
іменем України
16 липня 2020 року
м. Київ
справа № 142/60/17
провадження № 51-1402км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Матолич М.Р.,
захисника Близнюка В.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Близнюка В.В. та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Вінницького апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016020260000261, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кукули Піщанського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 за таких обставин.
23 жовтня 2016 року близько 21:00 у магазині "Мінімаркет"
на вул. Центральній, 25 у смт Піщанка Вінницької області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла сварка. Для вирішення спору вони вийшли з магазину та зайшли за ріг будівлі, де ОСОБА_1 кулаком правої руки завдав удару ОСОБА_2 в ділянку скроні, а коли потерпілий присів - ще одного удару кулаком по голові зверху.
Внаслідок отриманих ударів потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.
Крижопільський районний суд Вінницької області вироком
від 12 жовтня 2018 року виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 на момент заподіяння тілесних ушкоджень
ОСОБА_2 діяв у стані необхідної оборони, оскільки зазнав протиправного посягання з боку потерпілого, що відповідно до ст. 36 КК виключає кримінальну відповідальність.
12 грудня 2019 року Вінницький апеляційний суд скасував виправдувальний вирок місцевого суду та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_1 визнав винуватим за ч. 1 ст. 121 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки з покладенням на засудженого обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
За вироком апеляційного суду 23 жовтня 2016 року близько 21:00 у зазначеному місці та за вказаних обставин ОСОБА_1 кулаком правої руки завдав одного удару ОСОБА_2 в ділянку голови, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Близнюк В.В. порушує питання про скасування вироку апеляційного суду на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку стосовно умисного заподіяння ОСОБА_1 потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. При цьому посилається на те, що, завдаючи ОСОБА_2 удару, ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони, захищаючись від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, який на нього напав раптово зі спини та завдав удару. Стверджує, що апеляційний розгляд проведено з порушеннями вимог статей 404, 405 КПК, без дослідження доказів, зокрема показань свідків, на які апеляційний суд послався в обвинувальному вироку. Вважає вирок апеляційного суду таким, що не відповідає вимогам ст. 420 КПК.
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. При цьому прокурор посилається на безпідставність застосування до ОСОБА_1 при призначенні покарання ст. 75 КК, що у свою чергу призвело до призначення засудженому покарання, яке є явно несправедливим через м`якість.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Близнюк В.В. підтримав касаційну скаргу, а скаргу прокурора підтримав лише в частині його вимог про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав доводи касаційної скарги захисника та заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Прокурор підтримала доводи касаційної скарги та частково доводи касаційної скарги захисника (щодо проведення апеляційного розгляду з порушенням вимог КПК, без дослідження доказів, зокрема показань свідків, на які апеляційний суд послався в обвинувальному вироку). Просила вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати тапризначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
У справі, що розглядається, встановлено, що в зазначені в обвинувальному акті день, час та місці ОСОБА_1 завдав
ОСОБА_2 одного удару кулаком у голову, що призвело до тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого.
Визнавши такі дії ОСОБА_1 правомірними, вчиненими в межах необхідної оборони, що відповідно до ст. 36 КК виключає кримінальну відповідальність, суд першої інстанції у виправдувальному вироку послався на те, що ОСОБА_1 зазнав протиправного посягання з боку потерпілого.
Місцевий суд зазначив, що ОСОБА_2 вірогідно перебуваючи в магазині в стані алкогольного сп`яніння, спричинив суперечку з обвинуваченим, а коли ОСОБА_1 покинув магазин, попрямував за ним, що, на думку суду, свідчить про наявність саме в потерпілого умислу на протиправне посягання. За версією суду, останній в безлюдному темному місці напав на ОСОБА_1 зі спини, раптово ударивши в спину. У відповідь він з метою захисту від подальших ймовірних посягань, розвертаючись, завдав ОСОБА_2 одного удару кулаком у голову.
Апеляційний суд, частково дослідивши докази, дійшов висновку, що ОСОБА_1 під час завдання потерпілому удару по голові у стані необхідної оборони не перебував, та визнав його винним в умисному заподіянні ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд в обвинувальному вироку зазначив, що, посилаючись на протиправне посягання з боку потерпілого, суд першої інстанції, не надав належної оцінки показанням обвинуваченого, потерпілого, свідків та іншим наявним у справі доказам, а факт перебування потерпілого в стані алкогольного сп`яніння не був встановлений під час судового розгляду справи. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в порушення вимог кримінального процесуального закону місцевий суд у своїх висновках вдався до припущень, викладення свого бачення дій ОСОБА_1, які той мав би виконати за наявності умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду та зазначає про таке.
Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Отже, виходячи із законодавчого визначення необхідної оборониїї сутність полягаєу правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.
Дії із зупинення суспільно небезпечного посягання вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.
Протиправність у кримінально-правовому розумінні є однією з ознак злочину поряд із суспільною небезпечністю, караністю, винністю і суб`єктом. Протиправність розуміється як юридичне втілення суспільної небезпечності. Суспільно небезпечне посягання, щодо якого можлива необхідна оборона, - це діяння, що передбачене як злочин однією зі статей Особливої частини КК.