ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 163/353/17
провадження № 51-7582км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Мазура М. В., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового
засідання Анзійчук Ю. В.,
прокурора Костюка О. С.,
захисника Романовського О. М. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Романовського Олексія Мироновича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2020 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016030150000619 стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого,
що не має судимості,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 05 грудня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК,
та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 11 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він близько 08 години 00 хвилин 11 грудня 2016 року, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, будучи обтяженим тривалим доглядом за хворою матір`ю
ОСОБА_2 , умисно заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження у виді механічної асфіксії від здавлення органів шиї тупим предметом, масивного синця на передній поверхні шиї з переходом на праву і ліву бокові поверхні шиї, її верхню, середню та нижню третину, на фоні якого наявні садна, розташовані на правій передньо-боковій поверхні шиї в нижній третині, а також синці, розташовані на лівій передньо-боковій поверхні шиї, верхній, середній і нижній її третині, та синця розташованого на правій боковій поверхні шиї у верхній третині під кутом нижньої щелепи справа, крововиливів у м`які тканини шиї по всій її передній поверхні з переходом на праву та ліву бічні поверхні, перелому під`язикової кістки (злам великого ріжка справа і злам великого ріжка зліва у місці його з`єднання з тілом), крововиливи у м`які тканини під`язикової кістки, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_2 .
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 26 квітня 2018 року залишив апеляційні скарги прокурора та захисника Романовського О. М. без задоволення,
а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без змін.
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 25 квітня 2019 рокувказану ухвалу апеляційного суду щодо
ОСОБА_1 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Рівненський апеляційний суд вироком від 27 січня 2020 року скасував вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 05 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_1 та ухвалив новий вирок, за яким останнього визнав винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
Ухвалено обчислювати строк відбуття покарання ОСОБА_1 з 11 грудня 2016 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону № 838 - VIII) ухвалено зарахувати
ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення
з 11 грудня 2016 року по 26 квітня 2018 року та з 25 квітня 2019 року по 27 січня
2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 близько 08 години 00 хвилин 11 грудня
2016 року, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2, з мотивів небажання здійснювати догляд за хворою матір`ю, наніс їй руками не менше 11-12 ударів в ділянку голови, заподіявши їй тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я. Надалі, здавивши із силою її грудну клітку рукою та ногою, не менше одного разу заподіяв потерпілій тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудної клітки, які стосовно до живих осіб є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я. Після цього ОСОБА_1, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті своїй матері ОСОБА_2, руками здавив її шию не менше 3-4 разів, заподіяв останній тілесні ушкодження, які щодо живих осіб належать до тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого ОСОБА_1 умисно протиправно заподіяно смерть своїй матері ОСОБА_2 .
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Романовський О. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування вироку Рівненського апеляційного суду від 27 січня 2020 року і закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вважає, що у вироку апеляційного суду не зазначено допустимих та достатніх доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зокрема, не вказано доказів на підтвердження умислу та мотиву ОСОБА_1 на скоєння цього злочину. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доказам, зокрема, протоколам огляду місця події та додаткового огляду місця події від 11 грудня 2016 року, а також висновкам експертів, які, на думку захисника, є недопустимими доказами. Також вказує, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК необґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів. Стверджуєпро неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII під час зарахування його підзахисному строку попереднього ув`язнення у строк покарання.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Костюк О. С. заперечував щодо задоволення скарги та просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.
Захисник Романовський О. М. підтримав подану ним скаргу.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, засудженого, прокурора, перевіривши касаційну скаргу з додатками та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених
главою 31 КПК.
Згідно приписів ст. 370 КПК вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у статтях 374, 420 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність,
що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 407 і ч. 1 ст. 421 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (частини 1, 2 ст. 409 КПК).
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За статтею ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Вирок апеляційного суду складено з дотриманням цих вимог кримінального процесуального закону.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника засудженого та прокурора, який, зокрема, оскаржував вирок
у зв`язку з м`якістю призначеного покарання та неправильною кваліфікацією дій засудженого, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, підлягають задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 та призначеного йому покарання - скасуванню.
Так, апеляційний суд не погодився висновком місцевого суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК.
Апеляційний суд під час нового розгляду справи після скасування касаційним судом попередньої ухвали апеляційного суду, безпосередньо дослідивши окремі докази, дійшов висновку, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок механічної асфіксії від здавлення шиї пальцями рук, що призвело до смерті потерпілої. При цьому апеляційний суд акцентував увагу, що здавлення шиї відбувалося не менше 3-4 разів. Крім того,