ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/3794/17
адміністративне провадження № К/9901/8198/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3794/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про поновлення на роботі,
за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (Є. В. Аблов) від 01 серпня 2018 року та постанову Шостий апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Л. В. Бєлова, Н. В. Безименна, А. Ю. Кучма) від 16 січня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області), у якому просив:
- скасувати наказ начальника ГУНП в Одеській області № 1567 о/с про звільнення у зв`язку зі скороченням штатів від 16 листопада 2016 року та поновити на посаді начальника Білгород-Дністровського відділу поліції;
- зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію за 36 діб невикористаної чергової відпустки за період роботи з 01 січня 2016 року по день звільнення (з урахуванням даті поновлення на роботі);
- зобов`язати відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто з 16 листопада 2016 року по час поновлення на роботі (пункт 24 Положення про проходження служби рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ, пункт 8 стаття 68 Закону України "Про Національну поліцію);
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, визначену статтею 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких осіб" та пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що звільнення позивача зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (скорочення штатів або проведення організаційних заходів) відбулося з порушенням вимог Закону України "Про Національну поліцію" та норм чинного трудового законодавства. Наголошував на те, що підставами для звільнення слугували акти про неможливість в ознайомленні з попередження про наступне звільнення, відсутності за місцем проживання та про неможливість в ознайомленні з попередженням з деякими роз`ясненнями норм діючого законодавства України, а саме - Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" від 15 листопада 2016 року, у той час коли він знаходився на лікарняному та перебував на лікуванні в іншому місті.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.
Скасовано наказ начальника ГУНП в Одеській області № 1567 о/с від 16 листопада 2016 року про звільнення у зв`язку зі скороченням штатів з посади начальника Білгород-Дністровського відділу поліції;
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Білгород-Дністровського відділу поліції з 17 листопада 2016 року.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ГУНП в Одеській області середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 200094,25 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, з урахуванням ухвали від 21 січня 2019 року про виправлення описки, змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року, зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладеній в даній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року у його резолютивній частині змінено, виклавши четвертий абзац в наступній редакції:
"Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 198693,39 грн.".
У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року залишено без змін.
5. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 25 березня 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
6. Ухвалою Верховного Суду (у складі колегії суддів: Бевзенко В. М. (суддя-доповідач), Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л.) від 07 травня 2019 року, після усунення недоліків касаційної скарги, клопотання задовольнити та поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача; установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23 травня 2019 року.
7. Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень у справі № 826/3794/17.
8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2020 року № 762/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М. що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.
10. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
11. Станом на 21 липня 2020 року письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 16 вересня 2016 року №2244 дск "Про організаційно-штатні зміни" оголошено наказ Національної поліції України від 02 вересня 2016 року № 788 дск.
13. Наказом від 16 листопада 2016 року № 1567 о/с відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", позивача звільнено зі служби в поліції з посади начальника Білгород-Дністровського відділу поліції відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв`язку зі скороченням штатів.
14. Водночас, судами встановлено, що згідно доводів відповідача, скорочені були всі посади без виключення, у тому числі і посада позивача. При цьому, відповідач зазначив, що кількість посад у Білгород-Дністровському ВП ГУНП у тимчасовому штаті - 287, а в постійному - 249, тобто 38 посад було скорочено.
15. З наявного в матеріалах справи витягу з наказу начальника ГУПН в Одеській області вбачається, що після звільнення позивача наказом від 03 березня 2017 року № 397 о/о на посаду начальника Білгород-Дністровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області призначено іншу особу.
16. Окрім вищевикладеного, судами також встановлено, що з 17 вересня 2016 року по 17 грудня 2016 року позивач перебував на лікуванні в медичних установах м. Києва на стаціонарному та амбулаторному режимі, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії листків непрацездатності № № 389191, 258415, 397309, 248451, 176487.
17. Вважаючи спірне рішення відповідача протиправним та прийнятим в порушення норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що на виконання пункту 2 частини першої статті 65 та частини другої статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" відповідачем не було надано суду жодних доказів того, що з враховуючи порушення відповідачем при звільненні позивача вимог трудового законодавства, зокрема, статей 49-2 та 42 Кодексу законів про працю України, а тому звільнення позивача є незаконним, отже спірний наказ є протиправним та підлягає скасуванню. Судом першої інстанції зазначено також, що порядок звільнення працівника через скорочення штатів не визначений спеціальним законом, тому до правовідносин слід застосовувати загальні положення норм трудового законодавства.
19. Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 листопада 2016 року по день ухвалення судового рішення. При цьому, суд вказав, що розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08 лютого 1995 року, та здійснив розрахунок з урахуванням кількості робочих днів.
20. Суд апеляційної інстанції, частково погодився з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає, що застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин лише частини 2 статті 40, статті 49-2, частини 2 статті 235 КЗпП України є помилковим, оскільки спірні правовідносини врегульовано нормами спеціального законодавства. Відповідачем не було здійснено передбачені Законом України "Про Національну поліцію" дії, що передували звільненню позивача за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", зокрема, позивача не було належним чином попереджено про наступне вивільнення, позивачу не були запропоновані всі вакантні посади, на які він претендувати з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Отже, звільнення є неправомірним і позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
21. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково при розрахунку сум грошового забезпечення за час вимушеного прогулу застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 та здійснив розрахунок з урахуванням кількості робочих днів, оскільки при визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, потрібно брати до уваги кількість календарних днів для обрахунку грошового забезпечення, як то передбачено Порядком та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260.
22. Враховуючи викладене та оскільки суд першої інстанції, правильно частково задовольнивши позовні вимоги позивача, виходив з помилкового застосування норм матеріального права, тому суд апеляційної інстанції оскаржене рішення змінив з урахуванням мотивів, наведених в мотивувальній частині даної постанови. Також, за необхідним вважав змінити резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року, виклавши абз. 4 у редакції, що відповідає обставинам справи щодо суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
23. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
24. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями.
25. Зокрема, скаржник, наголошує на тому, що розгляд справи проведений із порушенням встановлених строків її розгляду. Окрім цього, спірний наказ прийнятий із дотриманням вимог закону. При цьому, відповідач акцентує увагу на те, що як і до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції ним було наголошено про пропуск строку звернення до суду з цим позовом, однак судами належної оцінки цим доводам не надано.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
27. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.
28. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.