Постанова
Іменем України
17 липня 2020 року
м. Київ
справа № 485/911/17
провадження № 61-17844св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у складі судді Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 06 травня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф080606П, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 29 000,00 дол. США. Умовами договору визначено графік погашення заборгованості за кредитом та кінцевий термін користування ним. В якості забезпечення виконання умов кредитного договору 06 травня 2008 року між банком та окремо з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договори поруки. Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого, станом на 28 лютого 2017 року, утворилась заборгованість за кредитом у сумі 263 072,02 грн; за відсотками у сумі 234 813,48 грн, розмір інфляційних витрат за кредитом становив 7 198,09 грн та 2 756,32 грн за відсотками. Позивач просив стягнути з відповідачів, як із солідарних боржників, вказану суму заборгованості та судові витрати.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2008 року, станом на 28 лютого 2017 року у розмірі 99 768,80 грн, з яких: 85 245,13 грн -заборгованість за відсотками, 14 523,67 грн - розмір інфляційних витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судові витрати у розмірі 1 496,50 грн. У задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено.
Задовольняючи частково позов банку, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 не сплатив заборгованість, яка була стягнута рішенням Третейського суду та продовжує порушувати зобов`язання за укладеним з банком договором, який не припинено, тоді як порука інших відповідачів припинилася, що встановлено рішенням Третейського суду, тому наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 у частині, що становить різницю між наявною,станом на 28 лютого2017 року,заборгованістю та стягнутою рішенням Третейського суду,станом на 05 вересня 2015 року.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В якій зазначив клопотання про поновлення вказаного процесуального строку.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, з посиланням на частину другу статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана ОСОБА_1, який був обізнаний про розгляд справи, після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати вищезазначену ухвалу та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції зробив висновок про обізнаність ОСОБА_1 про розгляд справи у суді без урахування наступних обставин: заявник дійсно зареєстрований проте не проживає на території Киселівської Сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, що підтверджується довідкою в матеріалах справи; згідно з інформацією Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 виїхав за межі території України 02 лютого 2017 року та не повертався до 19 квітня 2019 року.
Крім того, заявник звертає увагу на те, що підписи зроблені від імені ОСОБА_1 у повідомленнях про вручення поштових відправлень, заяві про розгляд справи за його відсутності, клопотанні про залишення позову без розгляду йому не належать.
Також зазначає, що в нього не було можливості дізнатись про розгляд справи у суді від своїх батьків, які є співвідповідачами у справі, посилаючись на напружені стосунки.
Від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 485/911/17 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2019 року матеріали справи № 485/911/17 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України(в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки таке ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 27 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2008 року, станом на 28 лютого 2017 року у розмірі 99 768,80 грн, з яких: 85 245,13 грн -заборгованість за відсотками, 14 523,67 грн - розмір інфляційних витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судові витрати у розмірі 1 496,50 грн. У задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 12 серпня 2019 року подав апеляційну скаргу. В якій зазначив клопотання про поновлення вказаного процесуального строку, посилаючись на те, що копію повного тексту рішення відповідач отримав лише 02 серпня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана ОСОБА_1, який був обізнаний про розгляд справи, після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Нормативно-правове обґрунтування
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
При цьому, слід зауважити, що особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.