Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 908/2155/18(провадження № 12-45 гс 20)
30 червня 2020 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 30 червня 2020 року повернула для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу за позовом Запорізької обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожградтранс-1», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі території Запорізької області, Запорізької обласної державної адміністрації, про розірвання договору за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорожградтранс-1» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року й рішення Господарського суду Запорізької області від 05 листопада 2019 року.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу погодитися з огляду на таке.
1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 17 червня 2020 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи за необхідне відступити від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, пункту 16 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України), викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18).
2. Колегія суддів зазначила про наявність суперечливих правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо предметної юрисдикції спорів про оскарження рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) та/або оспорювання договорів, укладених за результатами торгів між їх організатором (суб`єктом владних повноважень) та переможцем.
3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду висловив намір відступити від правових висновків щодо застосування норми права викладених у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18) з тих підстав, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 січня 2019 року у справі № 819/829/17 (провадження № 11-757апп18), від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17 (провадження № 12-287гс18) та від 28 серпня 2019 року у справі № 802/1046/18-а (провадження № 11-473апп19) погодилась з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 10 травня 2016 року у справі № 826/7230/15, та зазначила, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру, конкурсу) є суб`єктом владних повноважень, і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.
4. У той же час Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 234/17657/17 (провадження № 11?266апп19), від 12 червня 2019 року у справі № 910/2175/18 (провадження № 12-281гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 234/19093/17 (провадження № 11-1387апп18) та інших дійшла висновків, що правовідносини, що складаються між організатором та учасниками конкурсу під час його організації та проведення, містять ознаки публічно-правових відносин у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а договір, укладений за наслідками проведення такого конкурсу, відповідає ознакам адміністративного договору. У зв`язку з чим спір щодо відповідності приписам чинного законодавства дій суб`єкта владних повноважень і укладеного сторонами за результатами цих дій договору має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
5. Велика Палата Верховного Суду приймаючи рішення про повернення для розгляду відповідній колегії Касаційного господарського у складі Верховного Суду цієї справи керувалася тим, що при визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.
6. Ураховуючи наведене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави, її попередні рішення мають бути помилковими, чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
7. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 903/605/17 (провадження № 12-115гс18) предметом позову є визнання недійсним рішення конкурсного комітету з визначення переможця конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, та визнання недійсним договору про організацію перевезень пасажирів. У цій постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
8. Положеннями частини другої вказаної статті Закону визначено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), з