ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М.
на постанову від 13 травня 2020 року в справі № 0640/3835/18 (провадження
№ 11-1369заі18) за позовом ОСОБА_1 до Житомирського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - УПФУ в Житомирській області, ПФУ відповідно), третя особа - ПФУ, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 1 листопада 2018 року.
Короткий виклад історії справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії заступника начальника УПФУ в Житомирській областіСтоцької О. М. у формі відповіді від 19 червня 2018 року № Ш-307 на його звернення, щодо відмови у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з тих підстав, що він не проходив кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді та не працював 3 роки суддею, як передбачено у пунктах 22 і 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
- зобов`язати УПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок та виплачувати позивачу як судді Апеляційного суду Житомирської області у відставці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді без обмеження граничного розміру такого утримання відповідно до довідки Апеляційного суду Житомирської області від 13 червня 2018 року № 3-297/03/129/2018 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 104 тис. 622 грн 80 коп., з урахуванням раніше виплачених коштів, починаючи з 1 червня 2018 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що вимоги Закону
№ 1402-VIII стосуються лише діючих суддів та кандидатів на посаду судді, які в майбутньому набудуть статусу судді у відставці та не поширюються на суддів, які вийшли у відставку до набрання ним чинності, зокрема на нього, оскільки із серпня 2015 року він перебуває на обліку в УПФУ в Житомирській області.
Позивач вважав доводи УПФУ в Житомирській області протиправними, оскільки вони не стосуються суддів у відставці, які вже набули право на щомісячне грошове утримання до прийняття Закону № 1402-VIII.
Також ОСОБА_1 вважав, що відповідач вийшов за межі пунктів 22 і 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII і на свій розсуд констатував, що судді у відставці, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, розмір щомісячного довічного грошового утримання буде визначатися, виходячи із суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон
№ 2453-VI).
Окрім того, позивач зауважив, що частиною сьомою статті 48 Закону № 1402-VIII, а також і частиною шостою статті 48 Закону № 2453-VI (чинного, на час виходу позивача у відставку) встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 липня 2018 року відкрив провадження у справі.
11 вересня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшло подання судді Житомирського окружного адміністративного суду про розгляд адміністративної справи № 0640/3835/18 як зразкової.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року відкрито провадження у зразковій справі.
Під час розгляду суд першої інстанції установив, що ОСОБА_1 з лютого 1975 року працював на посаді судді. Останнє місце роботи - Апеляційний суд Житомирської області. Має загальний стаж роботи понад 45 років, у тому числі безпосередній стаж роботи суддею, який дорівнюється до державної служби, а також дає право на відставку і отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, - 35 років 24 дні.
Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Житомирської області у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.
З 5 серпня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ в Житомирській області та отримуєщомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків грошового утримання працюючого судді, що розраховано відповідно до вимог Закону № 2453-VI.
14 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до УПФУ в Житомирській області про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої долучив довідку від 13 червня 2018 року, видану Апеляційним судом Житомирської області, згідно з якою суддівська винагорода працюючого на відповідній посаді судді станом на 1 травня 2018 року складає 104 662,80 грн.
УПФУ в Житомирській області листом від 19 червня 2018 року № Ш-307 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв`язку з тим, що він не проходив кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді та не працював на посаді судді три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання, як це передбачено в пунктах 22 і 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Вважаючи такі дії УПФУ в Житомирській області протиправними, позивач оскаржив їх до суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 1 листопада 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому суд дійшов висновку, що посада судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року, не є «відповідною», рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, підтвердив здатність здійснювати судочинство та продовжує працювати в цьому суді. Для застосування частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності цим Законом, тобто до 30 вересня 2016 року, «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання та згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону
№ 2453-VI(стаття 133).
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, порушив питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог.
На обґрунтування скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив вимоги чинного законодавства та дійшов помилкових висновків, що гарантії матеріального і соціального захисту можуть бути суттєво знижені й обмежені, незважаючи на те, що такі обмеження суперечать статтям 22, 126, 130 Конституції України; до того ж суд не дотримався міжнародних стандартів у сфері судоустрою та статусу суддів, принципу незалежності судової влади як головної умови забезпечення верховенства права та основоположної гарантії справедливого судового розгляду, допустив приниження високого статусу судді у відставці, порушив принцип недискримінації в оплаті щомісячного довічного грошового утримання, що є недопустимим та призвело до порушення його прав у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання, а також і всіх суддів у відставці, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року та не проходили кваліфікаційного оцінювання.
ОСОБА_1 вважав надуманим висновок суду першої інстанції про те, що посада судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року, не є відповідною, рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання і продовжує працювати, а є відповідною посаді судді, який працює в тому ж суді до проходження кваліфікаційного оцінювання, оскільки такий висновок суперечить чинному законодавству України, яке встановлює право судді у відставці на підставі частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII отримувати щомісячне довічне грошове утримання у відсотковому розмірі суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, і право на підставі частини четвертої цієї ж статті на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Ці норми не встановлюють жодних інших умов для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
На думку позивача, встановлені пунктом 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII винятки щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, передбаченому частиною третьою статті 142 вказаного Закону, стосуються виключно суддів, які йдуть у відставку після 30 вересня 2016 року. Разом з тим обмеження щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, передбаченому частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII, суддям, які на час набрання чинності цим Законом перебували у відставці, не встановлені. До того ж оскільки Закон № 1402-VIII покращує становище працюючого судді, а від суддівської винагороди працюючого судді залежить і розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, то покращується і становище останнього. Тому Закон № 1402-VIII має зворотну дію у часі та може застосовуватись до суддів, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду рішенням від 1 листопада 2018 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
На обґрунтування своєї позиції Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками суду першої інстанції, про те що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди працюючого судді, а виплата збільшеного розміру суддівської винагороди відповідно до Закону № 1402-VIII залежить від проходження та результату кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Якщо проходження і результат кваліфікаційного оцінювання має значення для визначення розміру суддівської винагороди працюючих суддів, а також для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який іде у відставку через три роки після оцінювання, то ця ж сама обставина повинна братися до уваги і під час перерахунку такого виду утримання для суддів, які вийшли у відставку раніше, тобто до 30 вересня 2016 року. Інше застосування положень частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII призвело б до того, що судді, які вийшли у відставку до 30 вересня 2016 року і жодного дня не працювали в умовах, коли конституційні вимоги до судді суттєво підвищилися, отримували б грошове утримання в більшому розмірі, ніж судді, які підтвердили відповідність цим вимогам (пройшли кваліфікаційне оцінювання) і відпрацювали в таких умовах щонайменше три роки.Відтак посада судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року, не є «відповідною», рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, підтвердив здатність здійснювати судочинство і продовжує працювати в цьому суді. Для застосування частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності цим Законом, тобто до 30 вересня 2016 року, «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання та згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI (стаття 133).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством були по-різному визначені вимоги для отримання суддівської винагороди суддями, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом № 1402-VIII, та суддями, які ще не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою щодо відмови в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку до 30 вересня 2016 року та звернувся до територіального органу ПФУ за відповідним перерахунком до 1 січня 2020 року - дати набрання чинності підпунктом 16 пункту 1 розділу I Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», яким були виключені пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відповідач діяв відповідно до положень законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, а саме законів № 1402-VIII і № 2453-VІ.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у чинній редакції суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, проте з таким висновком не погоджуємося з огляду на таке.
Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі і повинні відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).
Відповідно до Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 6, частина друга статті 19).
Згідно із Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частина перша статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127).
Право кожного на судовий захист є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань.
За частиною першою статті 126 Основного Закону України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Незалежність як складова конституційного статусу суддів гарантується Конституцією України і забезпечується, зокрема, особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади, забороною впливу на них у будь-який спосіб, захистом п