ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/561/19
Провадження № 11-1264заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 9901/561/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (суддя
Гімон М. М.) від 28 листопада 2019 року,
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
? визнати протиправною бездіяльність Вищої ради юстиції (Вищої ради правосуддя) (далі ? ВРП, ВРЮ відповідно) щодо невнесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції від
02 березня 2014 року);
? визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 29 травня 2018 року
№ 1547/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва";
? зобов`язати ВРП залишити без розгляду і повернути заяву ВРЮ щодо поведінки судді від 14 квітня 2016 року № 5019/0/9-16 на підставі пункту 5 частини першої статті 44 Закону України "Про Вищу раду правосуддя",
підпункту 12.43 Регламенту ВРП;
? зобов`язати ВРПрозглянути заяву ОСОБА_1 від 22 грудня 2015 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва та ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок бездіяльності ВРЮ (ВРП) щодо розгляду його заяви про звільнення у відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України було грубо порушено його права як судді.
Крім того, як зазначає позивач, на підставі вимог статті 126 Конституції України, починаючи з 24 лютого 2016 року повноваження ОСОБА_1 як судді було припинено та на цю дату його мало бути звільнено з посади судді, чого не сталося внаслідок протиправної бездіяльності ВРЮ. Відтак щодо ОСОБА_1 не могло бути розпочато дисциплінарне провадження, внаслідок якого його було звільнено на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
3. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 04 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, встановивши строк, протягом якого позивач мав усунути вказані судом недоліки, а саме подати заяву про поновлення строку для звернення до суду з адміністративним позовом із зазначенням причин пропуску строку та наданням доказів їх поважності.
4. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалоювід 28 листопада 2019 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду з адміністративним позовом та повернув позовну заяву, оскільки позивач подав позовну заяву після закінчення встановленого законом місячного строку звернення до суду, а причини, через які цей строк було пропущено, суд вважавнеповажними.
5. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від
28 листопада 2019 року, а справу направити для продовження розгляду по суті до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 грудня 2019 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 13 січня 2020 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.
7. 02 березня 2020 року від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що
ОСОБА_1 у встановлений судом строк не усунув недоліків позовної заяви та не надав обґрунтувань і доказів на підтвердження обставин пропуску строку звернення з адміністративним позовом до суду.
9. При цьому суд першої інстанції зауважив, що посилання позивача на бездіяльність ВРЮ є лише підставою позовних вимог, а тому необґрунтованими видаються доводи про те, що усі вимоги є похідними саме від такої бездіяльності і строки звернення до суду мають обчислюватися з дати, коли він дізнався про її допущення.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
10. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що під час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали було зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги твердження позивача про те, що всі позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання протиправною бездіяльності ВРЮ щодо невнесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 2 частини пятої статті 126 Конституції України.
Позивач також зазначив, що дата, коли він дізнався про допущену бездіяльність, на його думку, документально підтверджена, зокрема, копією відповіді ВРП від 15 жовтня 2019 року № 37560/0/919 про невнесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з досягненням ним шістдесяти п`яти років до органу, який обрав або призначив суддю. Однак суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеному факту. Крім того, позивач вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не забезпечив дотримання балансу захисту порушених прав ОСОБА_1 та виявив надмірний формалізм у дотриманні часових обмежень, у зв`язку із чим він позбавлений можливості захистити свої права.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в апеляційній скарзі й у відзиві на неї, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з таких мотивів.
12. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
13. Положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
14. Разом з тим відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
16. Поняття публічної служби визначенепунктом 17 частини першої статті 4 КАС України. Зокрема, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
17. Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
18. Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ) у рішенні "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" зазначив, що право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності (параграф 35).
19. У параграфі 41 рішення "Пономарьов проти України" ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарженняперебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
20. Вирішуючи питання про порушення позивачем строків звернення до адміністративного суду, необхідно встановити, яким є предмет позову та які норми КАС України у цій справі підлягають застосуванню.
21. Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом позову в цій справі є підстави припинення публічної служби позивачем.
22. Відтак Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що суть спірних відносин у цій справі полягає у припиненні публічної служби, зокрема стосується підстав звільнення з посади судді.
23. Так, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. Якщо ці закони зазначених питань не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити зі строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.