П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 260/81/19
Провадження № 11-118апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (судді Коваль Р. Й., Гуляк В. В., Ільчишин Н. В.) у справі № 260/81/19за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПСу Закарпатській області (правонаступник Головного управління ДФС у Закарпатській області; далі - ГУ ДФС у Закарпатській області) про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС у Закарпатській області, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 07 листопада 2018 року № Ф-3242-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 15 819 грн 54 коп.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що у відповідача не було підстав для формування та направлення йому вимоги, оскільки на порушення приписів Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) не було проведено перевірку фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 з питань правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Контролюючий орган не мав у своєму розпорядженні звітності, що має подаватись платниками податків до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів позивача, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких відповідно до Закону № 2464-VI нараховується єдиний внесок, а обчислення боргу (недоїмки) здійснено ним на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу. Крім того, відсутній розрахунок боргу (недоїмки), що унеможливлює обґрунтоване заперечення проти визначеного розміру боргу. У вимозі вказано, що заборгованість зі сплати єдиного внеску утворилась станом на 31 жовтня 2018 року, але початок нарахування та розмір внеску не зазначений.
3. Крім цього, у відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 указав, що 26 листопада 2003 року він одержав свідоцтво про державну реєстрацію як суб`єкт підприємницької діяльності, а в 2011 році припинив підприємницьку діяльність та з того часу не подавав жодних звітів та інших документів до контролюючого органу. Доказів подання позивачем державному реєстратору у встановлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 01 липня 2010 року № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон № 2390-VI) строк реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) та для зміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідач не надав. Позивач у листопаді 2018 року дізнався про факт реєстрації його як ФОП від відповідача, у зв`язку із чим подав державному реєстратору реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП за власним рішенням з метою виключення відомостей про себе з ЄДР, що були внесені у квітні 2013 року без його відома, а не для підтвердження його статусу ФОП.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 23 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив повністю: визнав протиправною та скасував вимогу ГУ ДФС у Закарпатській областівід 07 листопада 2018 року № Ф-3242-50 про сплату боргу (недоїмки). Стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Закарпатській області судові витрати у розмірі 768 грн 40 коп.
5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що:
-дії державного реєстратора не є предметом розгляду в цій справі, а тому не можуть розглядатися судом як підстава для визнання оскаржуваної податкової вимоги протиправною;
- відповідач на порушення чинного законодавства не проводив перевірку ФОП ОСОБА_1 та не складав акт перевірки, а саме не перевіряв: звітність такого платника, що мала подаватися ним до контролюючого органу; бухгалтерські та інші документи платника єдиного внеску, що підтверджують суми доходу чи виплат, на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок; належність ведення бухгалтерських документів; не приймав з цього приводу рішення про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну сплату сум єдиного внеску або рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання звітності, передбаченої законом;
- облікові дані інформаційної системи контролюючого органу не можуть бути достатньою та єдиною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), а відтак відповідачем не було дотримано, зокрема процедури, що визначена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (зареєстровано в Міністерствіюстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953; далі - Інструкція № 449), та Законом № 2464-VI, що призвело до формування незаконної вимоги;
- норми чинного законодавства не дозволяють контролюючому органу здійснювати нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі на підставі інформаційної системи контролюючого органу, а не на підставі звітності позивача, оскільки останній такої не подавав, та без проведення документальної перевірки. Натомість саме під час проведення такої перевірки контролюючий орган може встановити, чи було отримано платником дохід від здійснення господарської діяльності та визначити базу нарахування єдиного внеску.
6. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 31 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що у період, за який відповідачем було сформовано спірну вимогу (І - IV квартали 2017 року та І - ІІІ квартали 2018 року), ОСОБА_1 мав статус ФОП, перебував на податковому обліку (був знятий з обліку лише 30 листопада 2018 року у зв`язку з державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності ФОП за власним рішенням), а відтак позивач відповідно до Закону № 2464-VI у вказаний період був платником єдиного внеску та зобов`язаний був сплачувати такий внесок незалежно від того, чи здійснював він фактично підприємницьку діяльність та чи отримував внаслідок такої діяльності доходи.
8. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна вимога правомірно була сформована на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу, що відповідає вимогам Інструкції № 449, а висновки суду першої інстанції про те, що формуванню та направленню платнику вимоги має передувати перевірка та складення акта за її результатами, є помилковими та суперечать вимогам Інструкції № 449.Суд апеляційної інстанції вказав, що зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року у справі № 813/4686/16.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
9. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що посилання судів на наявність у позивача статусу ФОП є безпідставними, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію було видане до 01 липня 2004 року з використанням бланків старих зразків і відповідно до Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV) втратило чинність. При цьому в ЄДР немає запису про реєстрацію ОСОБА_1 як ФОП. Ураховуючи зміст вимог Закону № 2390-VI щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, а також наявність у ЄДР відомостей про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 та відсутність запису про проходження перереєстрації, є підстави вважати відсутнім у позивача статусу ФОП станом на час виникнення спірних правовідносин. Тому, на думку скаржника, усі вимоги контролюючого органу до нього як громадянина - фізичної особи щодо сплати боргів, що виникли внаслідок підприємницької діяльності, є безпідставними. Проте апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріально права, скасував судове рішення суду першої інстанції, тобто залишив у силі спірну вимогу контролюючого органу.
10. У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції або прийняти нове рішення про задоволення позову.
Позиція інших учасників справи
11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою й такою, що не підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови правильно застосував норми матеріального та процесуального права. При цьому суди обох інстанцій відхилили доводи позивача щодо порушення порядку реєстрації його як ФОП у ЄДР, оскільки ці питання не є предметом розгляду в цій справі, а тому ця обставина не може розглядатися як підстава для визнання спірної вимоги протиправною.
12. На думку відповідача, внесення до ЄДР відомостей про ФОП, а саме ОСОБА_1 , з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним, не свідчить про припинення підприємницької діяльності, оскільки таке припинення відбувається за процедурою, встановленою Законом № 755-IV, а лише вказує на те, що свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності втратило статус документа, що підтверджує відповідну державну реєстрацію. Наразі документом, що підтверджує державну реєстрацію фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності, є виписка з ЄДР. Отже беззаперечним є факт наявності у позивача статусу ФОП з 26 листопада 2003 року по 30 листопада 2018 року з усіма правами і обов`язками. До того ж дії державного реєстратора щодо внесення запису стосовно позивача не оскаржувалися. Разом із тим, відповідно до вимог Закону № 2464-VI (із змінами та доповненнями, внесеними законами України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIІІ та 03 жовтня 2017 року № 2148- VIІІ) позивач зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок незалежно від того чи подавав він до контролюючого органу звітність, бухгалтерські та інші документи, що підтверджують виплати (дохід), на суми яких нараховується єдиний внесок, та чи проводив контролюючий орган перевірку ФОП. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Оскільки на ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності Законом № 2464-VI покладено обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі не нижче мінімального та він не забезпечив його сплати, то відповідач відповідно до положень пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 правомірно сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи фіскального органу щодо платника.
13. У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_1 виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення. Зокрема, позивач зазначив, що твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП з 26 листопада 2003 року суперечить нормам законодавства, оскільки згідно із Законом № 755-IVреєстрація фізичних осіб - підприємців розпочалась з 01 липня 2004 року, а позивач до цієї дати був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, що не є тотожним державній реєстрації ФОП у розумінні цього Закону. До того ж ані позивач, ані його довірена особа не подавали державному реєстратору заяв про державну реєстрацію ФОП чи про включення до ЄДР відомостей про ФОП, зареєстровану до 01 липня 2004 року, а тому ОСОБА_1 не мав статусу ФОП. Водночас внесення запису до ЄДР про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 унеможливлює заняття позивачем підприємницькою діяльністю. На думку позивача, реєстраційна дія про припинення підприємницької діяльності, проведена 30 листопада 2018 року, не є доказом того, що до цієї дати ОСОБА_1 мав статус ФОП, а зроблена для припинення безпідставного нарахування єдиного внеску, про яке він дізнався зі спірної вимоги.
14. У додаткових поясненнях відповідач зазначає, що відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись з відповідними заявами у строк, встановлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. Вимоги пункту 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI обумовлюють можливість включення до ЄДР відомостей про ФОП лише за фактом проведення її державної реєстрації до 01 липня 2004 року. Однак ні дії державного реєстратора щодо внесення запису стосовно позивача, ні дії тимчасової міжвідомчої спеціальної комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не є предметом оскарження в межах цієї справи та не були оскаржені в інших провадженнях. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року № 808/2771/14.
Рух касаційної скарги
15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 жовтня 2019 року поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 25 березня 2020 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частин третьої та п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
16. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду послався на те, що спірним питанням у цій справі є наявність у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI і, як наслідок, наявність обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у 2017-2018 роках за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність у позивача статусу ФОП у вказаний період.
17. Таке питання входить до предмета доказування і у справах за зверненнями органів державної служби зайнятості до фізичних осіб про стягнення отриманої ними допомоги по безробіттю з підстав їх належності до категорії самозайнятих осіб з огляду на їх реєстрацію як суб`єктів підприємницької діяльності, що відбулась до 01 липня 2004 року, розгляд яких здійснюється Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.
18. Так, у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 405/7/17 (провадження № 61-33985св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що з набранням чинності Законом № 755-IV пов`язана лише державна реєстрація включення відомостей про ФОП, зареєстрованого до 01 липня 2004 року, до ЄДР (частина друга статті 18 Закону № 755-IV). У такому разі набуття фізичною особою статусу підприємця заново не реєструється.
19. У деяких інших справах, не досліджуючи правове питання можливості осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, мати статус ФОП у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до цього Закону, колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходили з факту неподання такими особами заяв про припинення господарської діяльності або їх подання вже після постановлення на облік як безробітних, а тому ухвалювали рішення про задоволення позовів органів державної служби зайнятості (справи № 751/10809/16-ц, 755/7689/17-ц).
20. У справі № 757/17820/17-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні аналогічного позову відмовив з тих підстав, що відповідач на час звернення із заявою про надання статусу безробітного господарської діяльності фактично не здійснював, прибутків від такої діяльності не отримував. Згідно з відомостями з ЄДР відповідач зареєстрований як ФОП з 15 березня 2000 року, за 2000 рік він подав декларацію про доходи, отримані від підприємницької діяльності, за видом діяльності торгівля та посередницька діяльність, де сума доходу становить нуль грн. Згідно з витягом з ЄДР записів щодо відповідача не знайдено. Суд визнав обґрунтованими пояснення відповідача про те, що він вважав свою реєстрацію скасованою, оскільки з 2000 року не подавав звітності.
21. З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що вирішення спірного в цій справі питання має значення для формування єдиної правозастосовчої практики як у судах адміністративної юрисдикції, так і в судах інших юрисдикцій, що свідчить про те, що справа містить виключну правову проблему.
22. Разом з тим, на переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, необхідно відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 червня 2019 року у справі № 405/7/17 (провадження № 61-33985св18).
23. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01).
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
24. 26 листопада 2003 року ОСОБА_1 був зареєстрований Ужгородською районною державною адміністрацією Закарпатської області як ФОП, що підтверджується витягом з ЄДР.
25. Згідно з обліковими даними з автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" 24 листопада 2003 року позивача було взято на облік в Ужгородській об`єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Закарпатській області; стан - припинено, але не знято з обліку; 30 листопада 2018 року - знято з обліку.
26. 07 листопада 2018 року ГУ ДФС у Закарпатській області склало та надіслало позивачу вимогу № Ф-3242-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 15 819 грн 54 коп.
27. Відповідно до розрахунку єдиного внеску станом на 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 має заборгованість за: І - IV квартали 2017 року в розмірі 2112 грн щоквартально, І - ІІІ квартали 2018 року в розмірі 2457 грн 18 коп. щоквартально, а всього - 15 819 грн 54 коп.
28. 29 листопада 2018 року ОСОБА_1 ініціював процедуру припинення підприємницької діяльності ФОП, подавши державному реєстратору відповідну заяву.
29. З витягу з ЄДР від 07 лютого 2019 року вбачається, що до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 від 30 листопада 2018 року на підставі власного рішення.
30. За результатами оскарження позивачем спірної вимоги в адміністративному порядку Державна фіскальна служба України залишила її без змін.
31. Вважаючи сформовану відповідачем вимогу від 07 листопада 2018 року № Ф-3242-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
32. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
34. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
35. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом № 2464-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
36. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
37. Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
38. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
39. 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
40. Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
41. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
42. Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
43. Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.