ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року
у справі № 910/22513/17 (провадження № 12-5гс20) за позовом Відкритого недержавного пенсійного фонду «Причетність» (далі - ВНПФ «Причетність») до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк» (далі - ПАТ «Укрбізнесбанк»), про стягнення безпідставно набутих коштів, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання,
за касаційною скаргою Фонду на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів Кравчука Г. А., Козир Т. П., Коробенка Г. П.
13 грудня 2017 року ВНПФ «Причетність» звернувся до господарського суду з указаним позовом на підставі статті 17 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Під час розгляду справи позивач змінив підстави позову, просив стягнути з відповідача неповернуту суму пенсійного активу як безпідставно набуті кошти згідно зі статтею 1212 ЦК України, а також відповідно до статті 625 цього Кодексу нараховані на цю суму збитки внаслідок інфляції за час прострочення та три проценти річних із простроченої суми.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 26 березня 2014 року він уклав депозитний (мобільний) договір № ДЕП/4247.15, згідно з яким передав до ПАТ «Укрбізнесбанк» пенсійні активи Фонду в розмірі 458 695,90 грн як строковий вклад до 27 листопада 2014 року. У зазначений строк ПАТ «Укрбізнесбанк» вклад не повернуто.
25 грудня 2014 року Національний банк України (далі - НБУ) прийняв рішення № 844 «Про віднесення ПАТ «Укрбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних» та 23 квітня 2015 року - рішення № 265 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк». Із цього часу управління останнім здійснюється відповідачем через уповноважених ним осіб.
Неповернення відповідачем належних позивачу коштів, зокрема, на його вимогу від 23 листопада 2017 року № 01/190 суперечить статті 48 Закону України від 09 липня 2003 року № 1057-IV«Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1057-IV), згідно з якою пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.
Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 851 480,29 грн, з яких: 458 695,90 грн - заборгованість з повернення основної суми вкладу за договором, 349 526,28 грн - інфляційні втрати, нараховані за період неповернення основної суми вкладу, 34 044,03 грн - три проценти річних, нараховані за період неповернення суми, 5 017,96 грн - заборгованість з повернення нарахованих процентів на суму вкладу за договором; 3 823,43 грн - інфляційні втрати, нараховані за період неповернення процентів; 372,43 грн - три проценти річних, нараховані за період неповернення процентів.
27 березня 2018 року Господарський суд міста Києва ухвалив у справі рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції керувався тим, що у відносинах із повернення вкладу зобов`язаною особою є банк, а не Фонд. Позивач не надав доказів набуття відповідачем грошових коштів, належних позивачу, які передані в банк як строковий вклад, оскільки в силу приписів статті 29 Закону № 4452-VI Фонд набуває прав кредитора банку на визначену суму грошових коштів, вимоги якого підлягають задоволенню виключно за рахунок сформованої відповідно до статті 50 цього Закону ліквідаційної маси. Разом з цим пенсійні активи відповідно до частини другої статті 48 Закону № 1057-IV не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків.
Крім цього, суд зауважив, що Фонд неправильно сформував ліквідаційну масу банку, який виводиться з ринку, і за правилами частини третьої статті 16 Закону № 4452-VI це може бути підставою для вимог про відшкодування шкоди потерпілій особі, які не підлягають задоволенню з підстав, визначених у статті 1212 ЦК України.
17 вересня 2019 року Північний апеляційний господарський суд постановою задовольнив апеляційну скаргу позивача, рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив та стягнув з Фонду на користь ВНПФ «Причетність» суму коштів у розмірі 851 480,29 грн, судовий збір за розгляд справи в першій інстанції у розмірі 12 943,33 грн, а також судовий збір за розгляд справи в апеляційному господарському суді у розмірі 19 158,30 грн.
Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що недержавні пенсійні фонди не є власниками пенсійних активів та, відповідно, отриманого прибутку від інвестиційної діяльності, пов`язаної з депозитним розміщенням у банківських установах цих активів. Водночас фізичні особи - учасники ВНПФ «Причетність» є єдиними власниками активів фонду, у тому числі і грошових коштів, розміщених на строковому депозитному рахунку.
Таким чином, розпорядження пенсійними активами позивача, що розміщені на депозитному рахунку ПАТ «Укрбізнесбанк», може здійснюватися виключно в порядку, встановленому Законом № 1057-IV, частинами першою, другою статті 48 якого унормовано імперативні заборони включення пенсійних активів фонду до ліквідаційної маси банку та використання пенсійних активів у цілях, не вказаних у Законі № 1057-IV. З огляду на викладене відповідач не мав правових підстав вчиняти будь-які дії з пенсійними активами позивача, окрім їх повернення останньому для подальшого використання відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1057-IV.
Депозитний договір позивач уклав з банком до внесення змін у частину п`яту статті 50 Закону № 4452-VI, тобто закріплені в ній державні гарантії захисту інвестицій недержавного пенсійного фонду повинні розповсюджуватися і на спірні правовідносини. Набуття чинності Законом України від 04 липня 2014 року №1586-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи», яким частина п`ята статті 50 Закону № 4452-VI викладена в редакції, що звужує державні гарантії захисту інвестицій позивача, відповідно до статті 19 Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність»,статей 22, 58 Конституції України, не повинна мати юридичних наслідків для спірних правовідносин.
16 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Фонду задовольнила частково: постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2019 року скасувала; рішення Господарського суду міста Києва від 27 березня 2018 року змінила, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 27 березня 2018 року залишити в силі.
Велика Палата Верховного Суду мотивувала свої висновки тим, що між позивачем і третьою особою виникли договірні зобов`язання за депозитним договором. За цим договором у третьої особи виникло зобов`язання повернути позивачу кошти депозитного вкладу, яке вона не виконала.
Надані позивачем у депозит кошти відносились до інвестиційних пенсійних активів позивача як недержавного пенсійного фонду, тому відповідно до норм статті 48 Закону № 1057-IV та статті 50 Закону 4452-VI (у редакції, чинній на день укладення депозитного договору) підлягали поверненню третьою особою позивачу.
Внаслідок початку процедури ліквідації банку та призначення відповідачем уповноваженої особи на ліквідацію остання почала виконувати повноваження органу управління банку та діяти від його імені, проте зобов`язання третьої особи повернути позивачу депозитні кошти (пенсійні активи) продовжило існувати і його зміст жодним чином не змінився.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що на час прийняття судами попередніх інстанцій рішень у цій справі процедура ліквідації банку не завершена, юридична особа банку не припинена. До моменту завершення ліквідації та припинення юридичної особи банку грошові договірні зобов`язання такого банку з повернення пенсійних активів продовжують існувати. Кредитори такого банку мають право вимагати від банку виконання ним зазначених договірних обов`язків у порядку, визначеному Законами № 1057-IV та № 4452-VI.
У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок апеляційного суду про заподіяння відповідачем шкоди позивачу в розмірі невиконаного договірного зобов`язання з повернення депозитних коштів на підставі статті 1166 ЦК України та статті 16 Закону 4452-VI. При цьому зауважила, що обставина невиконання банком грошового договірного зобов`язання з повернення пенсійних активів не перетворює таке зобов`язання в деліктне з відшкодування шкоди в розмірі цього грошового зобов`язання.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для відшкодування шкоди відповідно до статті 1166 ЦК України та статті 16 Закону 4452-VI необхідна наявність у потерпілого відповідних майнових втрат. Оскільки на час прийняття судами попередніх інстанцій судових рішень у цій справі договірні зобов`язання третьої особи перед позивачем з повернення депозитних коштів (пенсійних активів) продовжували існувати, то не можна стверджувати про наявність у позивача майнових втрат у розмірі цих зобов`язань внаслідок дій відповідача.
За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду вважала, що апеляційний суд неправильно застосував норми статті 1166 ЦК України та статті 16 Закону № 4452-VI та стягнув з відповідача спірні кошти.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками місцевого суду про неможливість застосування до спірних відносин статті 1212 ЦК України, зазначивши, що норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов`язання з повернення цього майна. У цій справі депозитні кошти були передані позивачем третій особі на підставі договору, отже, набуті нею на правовій підставі. У третьої особи виникло невиконане нею договірне зобов`язання повернути зазначені вище кошти, обставин заволодіння цими коштами відповідачем судами не встановлено, що виключає застосування до спірних відносин норм статті 1212 ЦК України.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду частково відступила від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 24 липня 2019 у справі № 826/1145/15, від 23 листопада 2018 року у справах № 826/16003/14 та № 826/4595/15, від 07 вересня 2018 року у справі № 826/16001/14, керуючись такими міркуваннями.
У зазначених постановах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив висновки, що обов`язковою умовою для повернення Фондом відповідно до Закону № 4452-VI грошових коштів, розміщених у банківській установі недержавним пенсійним фондом, може бути укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом, що встановлюється згідно із законом.
Вклади в банківських установах, розміщені недержавним пенсійним фондом за договорами банківського вкладу (депозиту), не є пенсійними активами, сформованими відповідно до Закону № 1057-IV, які не включаються до ліквідаційної маси банку, а тому на них не розповсюджується відповідний порядок їх повернення.
Оскільки кошти було розміщено недержавним пенсійним фондом на депозитному рахунку, вони підлягають включенню до ліквідаційної маси банку, недержавний пенсійний фонд у силу вимог закону є кредитором банку і його вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості відповідно до положень статті 52 Закону № 4452-VI.
Однак, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, недержаний пенсійний фонд може займатись виключно діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення. Активи такого пенсійного фонду можуть формуватися виключно внаслідок операцій, пов`язаних з провадженням недержавного пенсійного забезпечення, та формуються за рахунок пенсійних внесків та інших надходжень до пенсійного фонду. До таких активів належать активи в грошових коштах, які можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, а саме інвестування з метою отримання доходу на користь учасників фонду відповідно до інвестиційної декларації.
Отже, до активів пенсійного фонду (пенсійних активів) належать всі активи такого пенсійного фонду, сформовані внаслідок операцій, пов`язаних із провадженням недержавного пенсійного забезпечення, яке є виключним видом діяльності такого фонду.
Зазначені активи недержавних пенсійних фондів (пенсійні активи), які були проінвестовані до 11 липня 2014 року, не повинні були включатись до ліквідаційної маси банку та мали повертатись банками недержавним пенсійним фондам під час проведення тимчасової адміністрації або ліквідації такого банку.
З мотивами Великої Палати Верховного Суду по суті вирішеного спору не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.
Суди встановили, що відповідно до пункту 2.1 розділу 1 статуту ВНПФ «Причетність», затвердженого рішенням зборів засновників фонду, останній створений з метою провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення шляхом накопичення пенсійних внесків на користь учасників Фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійсненням пенсійних виплат учасникам Фонду у встановленому законом порядку.
Предмет діяльності ВНПФ «Причетність» - сукупність організаційних, юридичних та інших передбачених законом дій, спрямованих на здійснення недержавного пенсійного забезпечення фізичних осіб: акумулювання, збереження і примноження пенсійних коштів з метою забезпечення прав учасників Фонду щодо отримання ними пенсійних виплат відповідно до вимог Закону (пункт 2.2 статуту ВНПФ «Причетність»).
Відповідно до пункту 2.3 статуту ВНПФ «Причетність» діяльність з недержавного пенсійного забезпечення є виключним видом його діяльності.
Згідно з пунктом 22.2 статуту ВНПФ «Причетність» пенсійні активи фонду складаються з: активів у грошових коштах; активів у цінних паперах; інших активів згідно із законодавством.
Активи фонду за положеннями пунктів 22.7, 22.8 статуту ВНПФ «Причетність» можуть формуватися виключно внаслідок операцій, пов`язаних з провадженням фондом діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, відповідно до закону. Інвестиційна діяльність з активами фонду здійснюється згідно із законом та інвестиційною декларацією Фонду.
За змістом інвестиційної декларації ВНПФ «Причетність» до складу його активів належать, зокрема, пенсійні активи в грошових коштах, які розміщені на банківських депозитних рахунках (пункт 6.2 інвестиційної декларації).
26 квітня 2014 року між ВНПФ «Причетність», від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська управляюча компанія» (далі - ТОВ «Всеукраїнська управляюча компанія»), та ПАТ «Укрбізнесбанк» укладено депозитний договір.
Відповідно до пункту 1.1 депозитного договору у редакції додаткової угоди від 06 листопада 2014 року вкладник передає банку, а банк приймає від вкладника в депозит (вклад) грошові кошти в сумі 416 964,93 грн на строк до 27 листопада 2014 року з виплатою 16,0 % річних за користування депозитом (без ПДВ).
Банк зобов`язується відкрити вкладнику депозитний рахунок № 26518000424740 для обліку коштів, отриманих банком на депозит, рахунок № НОМЕР_1 , на який вкладник перераховує грошові кошти, направлені на депозит згідно з пунктом 1.1 договору, та зарахувати грошові кошти на депозитний рахунок № 2651800424740 в день надходження їх до банку (пункт 2.1 депозитного договору).
Згідно з пунктом 2.3 депозитного договору банк зобов`язується перераховувати нараховані по вкладу проценти в перший робочий день місяця. Нараховані процентиперераховуються на поточний рахунок вкладника № НОМЕР_2 в ПАТ «УкрСиббанк».
Відповідно до пункту 2.4 депозитного договору банк зобов`язується повернути вкладнику 26 серпня 2014 року з депозитного рахунку на його поточний рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ «УкрСиббанк» грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку на дату повернення депозиту.
У випадку дострокового повернення суми вкладу в повному обсязі за ініціативою вкладника відповідно до його заяви банк зобов`язаний виплатити проценти за користування сумою вкладу за ставкою,зазначеною в пункті 1.1 депозитного договору.
Згідно з пунктом 7.4 депозитного договору останній вступає в силу з моменту надходження грошових коштів на депозитний рахунок і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором. Після закінчення строку, зазначеного в пункті 1.1 депозитного договору, строк дії може бути продовженим шляхом укладення додаткової угоди.
На підставі депозитного договору від 26 травня 2014 року № ДЕП/4247.15 ВНПФ «Причетність» розміщено на строковому депозитному рахунку пенсійні активи фонду в розмірі 458 695,90 грн.
НБУ прийняв рішення від 25 грудня 2014 року № 844 «Про віднесення ПАТ «Укрбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних», відповідно до якого відповідач прийняв рішення № 164 від 25 грудня 2015 року про початок процедури виведення ПАТ «Укрбізнесбанк» з ринку, запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи на здійснення тимчасової адміністрації.
У подальшому НБУ прийняв рішення від 23 квітня 2015 року № 265 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрбізнесбанк», на підставі якого відповідач прийняв рішення № 87 від 24 квітня 2015 року про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку.
23 листопада 2017 року ТОВ «Всеукраїнська управляюча компанія», яке є компанією з управління активами ВНПФ «Причетність», на підставі договору про управління активами недержавного пенсійного фонду від 19 квітня 2005року № 01/КУА звернулосядо відповідача та третьої особи з вимогою повернути позивачу пенсійні активи, мотивуючи приписами частини другої статті 48 Закону № 1057-IV, проте відповідач зазначену вимогу не задовольнив.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову фактично з тих підстав, що Фонд є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки увідносинах із повернення вкладу зобов`язаною особою є банк, а не Фонд.
Вважаємо такі висновки помилковими.
З урахуванням заяви про зміну підстав позову, поданої до суду в лютому 2018 року, позивач остаточно просив відповідно до статті 1212 ЦК України стягнути з відповідача неповернуту суму пенсійного активу як безпідставно набуті кошти у розумінні вимог цієї статті, а також на підставі статті 625 ЦК України нараховані на цю суму збитки внаслідок інфляції за час прострочення та три проценти річних із простроченої суми.
У статті 4 ГПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час зміни позивачем підстав позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, а також перегляду справи в касаційному порядку) зазначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга вказаної статті).
Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У даному випадку необхідно з`ясувати участь у спірних правовідносинах як банку, так і Фонду.
З 25 грудня 2015 року у ПАТ «Укрбізнесбанк»запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюються норми Закону № 4452-VI.
Відповідно до статті 1 Закону № 4452-VI цим Законом установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та