П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 296/10217/15-ц
Провадження № 14-727цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 за підписом представника ОСОБА_2, та касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року (у складі колегії суддів Талько О. Б., Гансецької І. А., Микитюк О. Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_1 зазначала, що 09 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_3 було укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 500 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за умовами якого остання зобов`язалась передати їй у власність до 01 липня 2012 року будинок і земельну ділянку за 440 тис. грн, що на день укладення договору становило 55 тис. доларів США, а ОСОБА_1 сплатити зазначену суму грошей. На виконання умов цього договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 завдаток у розмірі 8 тис. доларів США.
09 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким узгоджено порядок та строки оплати грошових коштів на виконання попереднього договору та доповнено розділ 3 попереднього договору пунктом 3.5, згідно з яким ОСОБА_3 фактично взяла на себе зобов`язання з будівництва будинку на АДРЕСА_1, оформлення документів на земельну ділянку та проектної документації на будівництво, електро-, газо- та водопостачання будинку.
24 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким установлено строк, до якого ОСОБА_3 зобов`язана передати ОСОБА_1 у власність житловий будинок та земельну ділянку, а саме 10 грудня 2012 року. Крім того, сторони засвідчили факт передачі та отримання авансу в розмірі 40 тис. доларів США, які враховані як частина платежу, передбаченого пунктом 1.2 попереднього договору.
Залишок коштів у розмірі 10 тис. доларів США позивачка повинна була сплатити до 20 листопада 2012 року та 5 тис. доларів США до 10 грудня 2012 року. Договори було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Демецькою С. Л.
На порушення умов попереднього договору зі змінами та доповненнями ОСОБА_3 ухиляється від обов`язку укласти договір купівлі-продажу, а отримані за договором грошові кошти не повертає.
ОСОБА_1 вважає, що попередній договір є недійсним, оскільки ОСОБА_3 не була власником майна та не мала права відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладати ні попередній договір, ні додаткові договори до нього, а, стверджуючи, що вона є власником майна, ввела її в оману. З підстав статті 230 ЦК України просила позов задовольнити.
ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсними попередній договір про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу від 09 квітня 2012 року; договори про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу від 09 червня 2012 року та від 24 жовтня 2012 року; стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти у розмірі 48 тис. доларів США; збитки у розмірі 48 тис. доларів США; 3 % річних у розмірі 82 тис. 744 грн 95 коп.; інфляційні втрати у розмірі 2 млн 806 тис. 641 грн 79 коп.; 100 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 млн 048 тис. 722 грн 24 коп. авансу, що еквівалентно 40 тис. доларів США. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони укладали оспорювані правочини, володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі як учасників правочинів, що особисто було посвідчено сторонами у присутності нотаріуса, позивачкою не доведено, що вона діяла під впливом обману, тому підстав для визнання їх недійсними відповідно до статті 230 ЦК України немає.
Оскільки сторони не уклали основного договору купівлі-продажу, суд першої інстанції зробив висновок, що всі сплачені позивачкою кошти за попереднім договором є авансом. Отриманий відповідачкою за попереднім договором (пункт 2.1 договору у редакції від 24 жовтня 2012 року) аванс у розмірі 320 тис. грн, що в еквіваленті становило 40 тис. доларів США, підлягає поверненню позивачці у розмірі 1 млн 048 тис. 722 грн 24 коп., як еквівалент 40 тис. доларів США (згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 31 березня 2016 року - 26,218056 грн за 1 долар США). При цьому підстави для стягнення збитків, 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання умов договору сторонами відсутні.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року в частині задоволення позову, стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 320 тис. грн авансу, 284 тис. 800 грн інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 346 грн 65 коп., а всього стягнуто 605 тис. 146 грн 65 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачкою не доведено, що вона у момент укладення оспорюваних правочинів діяла під впливом обману, тому відсутні підстави для застосування до спірних відносин частини другої статті 230 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що всі сплачені позивачкою грошові кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом який відповідачка отримала у розмірі 320 тис. грн, а тому положення частини другої статті 533 ЦК України у цьому випадку не застосовуються.
Оскільки основний договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки до 10 грудня 2012 року укладено не було, то 11 грудня 2012 року у відповідачки виник обов`язок повернути суму авансу. Оскільки нею прострочено виконання грошового зобов`язання, то позивачка має право на отримання сум згідно із частиною другою статті 625 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалу суду касаційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання та фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки сторони у попередньому договорі визначили еквівалент в іноземній валюті, а саме у доларах США, то до спірних відносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України. Проте апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував, грошове зобов`язання відповідача триває, офіційний курс гривні до долара США змінився й станом на 31 серпня 2015 року дорівнював 21,1854 грн за 1 долар США, а сума боргу, еквівалентна 48 тис. доларів США становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп. Апеляційному суду при новому розгляді справи слід обчислити суму боргу з урахуванням сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року у частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп. авансу, 1 млн 119 тис. 130 грн 31 коп. інфляційних втрат, а також три відсотки річних у розмірі 1 тис. 336 грн, а всього стягнуто 2 млн 137 тис. 365 грн 96 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 тис. 990 грн 21 коп. судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що за попереднім договором позивачка передала ОСОБА_3 аванс у розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США. З урахуванням висновків і мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, колегія суддів зробила висновок про застосування до спірних відносин частини другої статті 533 ЦК України. Оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_3 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, суд визначив суму боргу, що еквівалентна 40 тис. доларів США станом на 31 серпня 2015 року, у розмірі 1 млн 16 тис. 899 грн 20 коп.
Оскільки у передбачений попередньою угодою строк договір купівлі-продажу нерухомого майна не було укладено, то починаючи з 11 грудня 2012 року у ОСОБА_3 виник обов`язок повернути отримані за цим договором кошти. Невиконання цього обов`язку є підставою для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, тому на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела факту обману, ОСОБА_3 не приховувала факту належності нерухомості ОСОБА_4 та ОСОБА_5, сторони при укладенні спірних договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлювали значення своїх дій на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі.
У травні 2017 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що сторони не передбачили строку виконання зобов`язань за оспорюваними договорами. ОСОБА_1 не виконала повністю своїх зобов`язань щодо сплати грошових коштів. Вважає, що в договорі не встановлено еквівалента іноземної валюти. Крім того, ОСОБА_1 не зверталася з вимогою відповідно до частини другої статті 530 ЦК України про повернення грошових коштів, тому відсутні підстави для застосування частини другої статі 625 цього Кодексу. Натомість вважає, що в разі якщо зобов`язання визначено в еквіваленті до долара США, то інфляції бути не може.
У червні 2017 року ОСОБА_1 за підписом представника ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині визнання правочинів недійсними та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_3 під час укладення оспорюваного договору надала неправдиву інформацію про те, що є власником майна, тим самим ввела ОСОБА_1 в оману. На її думку, апеляційний суд неправильно застосував статтю 230 ЦК України та не стягнув у зв`язку із цим моральну шкоду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ"Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 28 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XIIІ"Перехідні положення" ЦПК України уредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 грудня 2019 рокупередала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки невизначеність у судовій практиці щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України до випадків порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, не може сприяти динамічному розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень, тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду (постановах колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18, постанові Великої Палати від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19)).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2020 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Суди встановили, що 09 квітня 2012 року сторони уклали попередній договір, за умовами якого ОСОБА_3 до 01 липня 2012 року зобов`язалась передати у власність (у майбутньому продати), а ОСОБА_6 зобов`язалась прийняти у власність (у майбутньому купити) належні ОСОБА_3 житловий будинок та земельну ділянку площею 500 кв. м, які розташовані у АДРЕСА_1 .
Ціна вказаного нерухомого майна визначена сторонами у розмірі 440 тис. грн, що на день укладення цього договору було еквівалентним 55 тис. доларів США.
У пункті 1.2 цього договору зазначалося, що сума в гривнях змінюється залежно від середнього курсу продажу доларів США на момент укладання основного договору купівлі-продажу.
На виконання умов договору позивачка передала ОСОБА_3, а остання отримала завдаток у сумі 64 тис. грн, що в еквіваленті становило 8 тис. доларів США.