ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 640/8857/19
Провадження № 11-84апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року (суддя Маруліна Л. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (судді Ключкович В. Ю., Парінов А. Б., Беспалов О. О.) у справі № 640/8857/19 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного управління Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, та
ВСТАНОВИЛА:
1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати неправомірними дії Військово-медичного управління Служби безпеки України (далі - ВМУ СБУ; СБУ відповідно) щодо відмови у наданні послуг з медичного обслуговування та медичної допомоги;
- зобов`язати ВМУ СБУ відновити надання ОСОБА_1 послуг з медичного обслуговування та медичної допомоги у закладах охорони здоров`я СБУ.
2. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 29 травня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відмовив у відкритті провадження.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2019 року ухвалу суду залишив без змін.
3. ОСОБА_1 не погодилася з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати та направити справу до окружного суду для продовження розгляду.
Вимоги обґрунтовує тим, що суд повною мірою не дослідив спірних відносин, предметом яких є незаконність дій органу, який здійснює організацію та управління у сфері охорони здоров`я в системі СБУ.
Переконує, що ВМУ СБУ у незаконний спосіб зняло з медичного обліку позивачку, наслідком якого стала відмова підпорядкованого відповідачу поліклінічного закладу у наданні послуг з медичного обслуговування та медичної допомоги.
Наполягає на тому, що свої вимоги заявляла до органу управління сферою охорони здоров`я в системі СБУ.
У цьому контексті покликається на положення частини другої статті 11 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ), в якій наголошується, що члени сімей військовослужбовців та осіб, звільнених у запас або відставку мають право на медичне обслуговування у закладах Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Наполягає, що вимога про відновлення надання послуг з медичного обслуговування та медичної допомоги не може розглядатися окремо від протиправних дій відповідача, пов`язаних зі зняттям з медичного обліку. Положеннями пункту 6 розділу ІІІ Інструкції про організацію медичного забезпечення у Службі безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління СБУ від 21 грудня 2017 року № 740 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 січня 2018 року за №78/31530; далі - Інструкція), передбачено постановку осіб на медичний облік та зняття з нього за рішенням начальника амбулаторно-поліклінічних закладів СБУ, що є управлінським рішенням.
Посилаючись на положення статті 263 КАС України вважає, що оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень з питань надання соціального захисту належать до юрисдикції адміністративних судів.
4. Оскільки учасник справи оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27 лютого 2020 року відповідно до частини шостої статті 346 КАС України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2020 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
5. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили нижченаведені фактичні обставини.
ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, одружена з громадянином України ОСОБА_2, який відповідно до наказу СБУ від 07 листопада 2009 року № 1618-ос звільнений з військової служби у запас.
З серпня 1996 року позивачка перебувала на медичному обліку (обліковий реєстраційний номер 14512/2 ЧС) та отримувала медичне обслуговування у Центральній поліклініці ВМУ СБУ.
У квітні 2019 року посадові особи Центральної поліклініки ВМУ СБУ відмовили ОСОБА_1 у медичному обслуговуванні у зв`язку з тим, що вона не є громадянкою України.
08 квітня 2019 року позивачка звернулась до ВМУ СБУ із заявою, в якій просила припинити протиправні діїі продовжити їй отримувати медичні послуги у цьому лікувальному закладі.
Листом від 02 травня 2019 року № 20/н-60/89/17 ВМУ СБУ, посилаючисьна підпункт 7 пункту 1розділу II Інструкції, відмовило у задоволенні заяви через те, що на медичному обліку мають право перебувати громадяни України.
Позивачка, вважаючи рішення закладу охорони здоров`я СБУ таким, що прийняте на порушення прав та охоронюваних законом її інтересів, звернулася до суду з позовом.
6. Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка звернулася до суду за захистом порушеного права на охорону здоров`я, медичне обслуговування, отже цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказав, що правовідносини, які виникли у зв`язку із відмовою у наданні соціальної послуги, є приватноправовими, та з урахуванням суб`єктного складу учасників підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
7.Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ; Суд) у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.