Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду
Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Прокопенка О. Б., Лященко Н. П., Яновської О. Г.
Справа № 11-619сап19
Постановою від 21 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», а оскаржуване рішення - без змін.
Не погоджуємося із ухваленим Великою Палатою Верховного Суду рішенням, а тому викладаємо свої міркування в окремій думці.
Обставини справи та висновки Великої Палати Верховного Суду
За результатами розгляду об`єднаної дисциплінарної справи (щодо дій судді під час розгляду справ № 757/64458/16-к, № 757/5777/15, № 757/2771/16-к) дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що всі порушення у сукупності та з урахуванням їх характеру і наслідків свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя) (щодо дій судді під час розгляду справ, які були предметом розгляду дисциплінарного органу, до 29 вересня 2016 року), що відповідає поняттю істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
У зв`язку із цим рішенням від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 Перша Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Рішенням від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 ВРП змінила рішення її дисциплінарного органу, застосувавши до судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 інший вид дисциплінарної відповідальності - подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
ВРП погодилася з висновками її Першої Дисциплінарної палати стосовно порушень, вчинення яких суддею було встановлено у дисциплінарній справі.
Разом із цим ВРП констатувала, що матеріали дисциплінарного провадження не містять доказів умисності вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків під час розгляду нею справ № 757/5777/15-ц та 757/2771/16-к, тому не погодилася з висновком про те, що допущені суддею порушення слід кваліфікувати як істотний дисциплінарний проступок. Натомість кваліфікувала їх за підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Залишаючи без змін оскаржуване рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.
Надаючи оцінку висновкам ВРП і її дисциплінарного органу про порушення суддею ОСОБА_1 вимог законодавства під час розгляду нею скарги ОСОБА_3 у справі № 757/64458/16-к, Велика Палата Верховного Суду встановила, що постановлена слідчим суддею ОСОБА_1 за відсутності скаржника ухвала від 04 січня 2017 року про відмову в задоволенні його скарги не супроводжувалася дослідженням аргументів сторін, доказів та обставин справи, тобто стала наслідком формального її розгляду і власне відмова мотивована виключно фактом неприбуття ОСОБА_3 в судове засідання, тобто це судове рішення ухвалено з непередбачених законом підстав.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 розглянула скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність органу досудового розслідування з порушенням вимог КПК.
Щодо висновків ВРП і її Першої Дисциплінарної палати про допущені суддею ОСОБА_1 порушення під час розгляду справи № 757/5777/15, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення від 14 січня 2015 року, суддя ОСОБА_1 , маючи значний досвід роботи на цій посаді, не могла не розуміти неприпустимості втручання рішенням іноземного комерційного арбітражу в питання, які стосуються системи оподаткування держави, зокрема ставок тих чи інших податків, оскільки їх вирішення перебуває у площині публічного порядку держави і є елементом її суверенітету.
Підстави та мотиви висловлення окремої думки
Щодо дисциплінарного проступку в діях судді під час розгляду справи № 757/64458/16-к
27 грудня 2016 року у провадження слідчого судді ОСОБА_1 надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Печерського управління поліції ГУ НП в місті Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Ухвалою від 4 січня 2017 року (справа № 757/64458/16-к) слідчий суддя ОСОБА_1 відмовила у задоволенні вказаної скарги ОСОБА_3 .
На думку дисциплінарної палати, відмова у задоволенні скарги ОСОБА_3 з підстав неприбуття скаржника у судове засідання не ґрунтується на нормах Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Дисциплінарна палата дійшла висновку, що відмова в задоволенні скарги з непередбачених законом підстав становить порушення права на справедливий суд в аспекті доступу до суду, що гарантовано ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дисциплінарною палатою встановлено, що під час розгляду справи № 757/64458/16-к суддя ОСОБА_1 вчинила дисциплінарні проступки, передбачені пп. «а» п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 106 Закону 1402-VIII, а саме: внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.
За результатами розгляду скарги судді ОСОБА_1 ВРП визнала такий висновок її дисциплінарного органу обґрунтованим, зазначивши, що можливість відмовити в задоволенні скарги з підстав неявки скаржника ст. 307 КПК не передбачено.
Проте ВРП не взяла до уваги недоліків нормативно-правового регулювання дій слідчого судді в разі неприбуття до суду особи, котра оскаржує рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, та її захисника чи представника, належним чином повідомлених про розгляд скарги. Такі недоліки мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях судді щодо застосування відповідних норм процесуального права недбалості як ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до імперативних вимог частини третьої статті 306 КПК участь у судовому засіданні скаржника чи його захисника, представника (принаймні однієї із зазначених осіб) є обов`язковою. Водночас згідно із частиною другою цієї ж статті слідчий суддя зобов`язаний розглянути скаргу не пізніше сімдесяти двох годин з моменту її надходження.
У разі ж неявки до суду скаржника, належним чином сповіщеного про розгляд скарги, слідчий суддя не наділений повноваженнями забезпечити прибуття цієї особи проти її волі.
Зокрема, примусовий привід до суду згідно із частиною третьою статті 140 КПК застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.
Грошове стягнення за неявку до суду без поважних причин відповідно до частини першої статті 139 КПК може бути накладено лише на підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Адміністративній відповідальності за злісне ухилення від явки в суд за статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягають лише свідок, потерпілий, позивач, відповідач, експерт, перекладач.
Таким чином, закон не встановлює жодних заходів процесуального примусу для забезпечення участі в судовому засіданні особи, котра оскаржує рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора. Не передбачає закон і можливості розгляду судом скарги за відсутності скаржника, належним чином повідомленого про такий розгляд (якщо в судовому засіданні не бере участі його захисник чи представник).
У частині другій статті 307 КПК визначено вичерпний перелік рішень, які слідчий суддя може прийняти за результатами розгляду відповідної скарги: скасувати рішення слідчого чи прокурора; зобов`язати припинити дію чи вчинити певну дію; відмовити в задоволенні скарги.
Однак постановлення будь-якої з наведених ухвал за відсутності і скаржника, і його захисника чи представника не відповідатиме приписам частини третьої статті 306 КПК.
Відкладення розгляду скарги призведе до порушення строку, встановленого частиною другою статті 306 зазначеного Кодексу, а також не гарантує прибуття в наступне судове засідання осіб, котрі не бажають брати в ньому участь.
Прийняття ж у такому випадку іншого рішення, крім зазначених у частині першій статті 307 КПК, не пов`язаного з розв`язанням порушених у скарзі питань по суті (зокрема, про залишення скарги без розгляду) суперечитиме закріпленій у пункті 2 частини першої статті 7, статті 9 КПК засаді законності, оскільки відповідного способу вирішення скарги законом не передбачено. Тоді як згідно з частиною другою статті 19 Конституції України суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, у зазначеній ситуації суддя позбавлений можливості розглянути скаргу з дотриманням передбаченого КПК порядку. Адже будь-яке з прийнятих ним рішень суперечитиме тій чи іншій нормі процесуального права. Такі висновки були викладені у аналогічній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 9901/365/19, провадження № 11-698сап19).
Відповідно до узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 січня 2017 року «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» в контексті вирішення питання про дії суду в разі відсутності скаржника, який заявив клопотання про розгляд скарги без його участі, а також належним чином повідомленого скаржника, який не з`явився на такий розгляд, слід зважати на те, що слідчим суддям доцільно у таких випадках залишати скаргу без розгляду.
У скарзі, поданій ВП ВС, суддя зазначила, що ч. 2 ст. 307 КПК не передбачає такого виду судового рішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, як залишення без розгляду. А тому, на думку судді, невизначеність ст. 307 КПК наслідків за результатами розгляду скарги, на розгляд якої не з`явився скаржник, участь якого є обов`язковою, не може свідчити про допущену нею недбалість.
Як вбачається із наведеного, ухвала про відмову у задоволенні скарги поставляється за результатами розгляду скарги. Однак дисциплінарним органом встановлено, що суддя ОСОБА_1 розгляд скарги ОСОБА_3 фактично не здійснювала. Також дисциплінарна палата дійшла висновку, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про такий розгляд.
Як зазначено у пункті 66 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність ефективність та обов`язки, тлумачення закону, яке здійснюють судді для вирішення справи, не повинне бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
З урахуванням недоліків законодавчого регулювання розгляду слідчим суддею скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, які в аналогічних ситуаціях унеможливлюють дотримання встановленої КПК процедури, підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з обраним нею способом тлумачення і застосування норм процесуального права не було.
Встановлюючи стислий строк розгляду скарги та закріплюючи вимогу обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, кримінальний процесуальний закон не регламентує рішення слідчого судді у випадку неявки скаржника. Тому наявне правове регулювання не дозволяє зробити висновок про допущення ОСОБА_1 порушення прав людини і основоположних свобод.
Окрім цього, відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII для кваліфікації проступку, за який суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження, необхідно, щоб порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя унемо