П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/12/20
Провадження № 11-56заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (суддя Калашнікова О. В.) у справі № 9901/12/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною та скасувати ухвалу члена ВРП Овсієнка А. А. від 16 грудня 2019 року № 8297/0/18-19 про залишення без розгляду та повернення скарги позивача;
- визнати протиправним і скасувати рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 06 листопада 2019 року № 2900/3дп/15-19 "Про відмову у притягненні судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області Курбанової Н . М. до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження";
- зобов`язати ВРП здійснити повторний розгляд дисциплінарної справи щодо судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області Курбанової Н. М., ураховуючи доводи, викладені в цьому позові.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
2. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 січня 2020 року відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
3. Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі послався на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а також пункт 123 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Олександр Волков проти України" та зазначив, що можливість оскаржити рішення дисциплінарного органу по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.
4. Скаржник також зауважив, що згідно з висновком Консультативної ради європейських суддів дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подачі апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) в суд (пункт 77 (V) Висновку № 3 від 19 листопада 2002 року про принципи і правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).
5. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
6. 19 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив ВРП на апеляційну скаргу, у якому остання зазначила, що між позивачем і ВРП не існувало публічно-правових відносин, ВРП щодо прав та інтересів ОСОБА_1 не приймала жодних рішень, а тому жодних порушень прав, свобод та інтересів позивача з боку ВРП допущено не було.
7. ВРП також зазначила, що ОСОБА_1 реалізував надане законодавчими актами України право та звернувся до ВРП із дисциплінарною скаргою стосовно судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області Курбанової Н. М., ВРП жодним чином не перешкоджала позивачеві у реалізації цього права, а подальший розгляд уповноваженим органом дисциплінарної скарги не породжує ніяких прав та обов`язків по відношенню до скаржника.
8. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.
Рух апеляційної скарги
9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 квітня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 29 квітня 2020 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України, а саме з огляду на те, що предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, а також ураховуючи характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.
Обставини, установлені матеріалами справи
10. Розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області Курбанової Н. М., Третя Дисциплінарна палата ВРП 06 листопада 2019 року прийняла рішення № 2900/3дп/15-19, яким відмовила у притягненні до дисциплінарної відповідальності вказаної судді.
11. Не погодившись із вказаним рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до ВРП.
12. Член ВРП ОСОБА_2 ухвалою від 16 грудня 2019 року № 8297/0/18-19 скаргу ОСОБА_1 залишив без розгляду та повернув її позивачу на підставі пункту 2 частини шостої статті 51 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII).
13. Вважаючи вказані рішення ВРП та її Дисциплінарної палати протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
14. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
15. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
16. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93).
17. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
18. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
19. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
20. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
21. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
22. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.