ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 243/8249/17
провадження № 51-9799км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Стороженка С. О., Чистика А. О.,
секретаря судового засідання Анзійчук Ю. В.,
прокурора Костюка О. С.,
захисника Могуренка М. В.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 17 березня 2020 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050510001713 щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Слов`янська Донецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від
15 березня 2017 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Словʼянського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня
2018 року ОСОБА_1 визнано винуватиму вчиненні злочину, передбаченого ч. 1
ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного
за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком, і остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Запобіжний захід ОСОБА_1 залишено у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з 24 червня 2017 року.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду першої інстанціїОСОБА_1 визнано винуватим у тому, щовін
ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 17 годиніперебуваючи в 100 метрах від будівлі
АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_2 під час сваркиз ним підняв із землі камінь розміром 30х20смі завдав нимудару по голові останньому, від чого той впав на землю, а потім ОСОБА_1 цим каменем ще раз ударив у потиличну ділянку голови ОСОБА_2, заподіявши тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 10 жовтня 2018 року залишив без змін вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 .
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палатиКасаційного кримінального судупостановою від 29 жовтня 2019 року скасував ухвалу Донецького апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2020 року змінив вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 липня 2018 року щодо ОСОБА_1
Визнав недопустимимидоказамипротокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 12 серпня 2017 року з оптичним магнітним диском
інв. № Д77Т, протокол огляду від 11 вересня 2017 року, постанову про визнання речових доказів від 12 серпня 2017 року та виключив посилання на них
з мотивувальної частини вироку суду, як на докази винуватості ОСОБА_1 .
В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Стосовно порушень, допущених судами обох інстанцій, засудженийздебільшого вдається до переоцінки фактичних обставин та окремих доказів, детально описує і аналізує їх. Також вказує, що суди обох інстанційне дали належної оцінки показанням свідка обвинувачення ОСОБА_3 , а місцевий суд взагалі позбавив його можливості допитати цього свідка, а також викликати інших свідків, яких він хотів допитати. Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що призначені йому захисники належним чином не здійснювали його захисту, а тому суд першої інстанції необґрунтовано визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого
ч. 1 ст .115 КК. Крім того, апеляційний суд належним чином не перевірив його доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та безпідставно відмовив у задоволенні його апеляційної скарги.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав доводи, викладені у його касаційній скарзі
з доповненнями, та просив скаргу задовольнити.
Захисник підтримав касаційну скаргупідзахисного, просив її задовольнити.
Прокурор просив залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника, прокурора, перевіривши касаційну скаргу з додатками і доповненнями, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження,
як про це ставить питання у касаційній скарзі засуджений, зокрема щодо неповноти судового розгляду, невідповідностівисновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно наданої оцінки деяким доказам.
Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами
судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених
главою 31 КПК.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції
в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви
та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду це рішення вищого суду стосовно законності
й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку.
Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу,
й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався.
Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, дійшов висновку про необхідність виключення з вироку суду першої інстанції посилання на матеріали, отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, як на докази, що підтверджують винуватість ОСОБА_1, а саме посилання на протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 12 серпня 2017 року з оптичним магнітним диском інв. № Д77Т та похідні від нього протокол огляду від 11 вересня 2017 року і постанову про визнання речових доказів від 12 серпня 2017 року. Однак, на переконання колегії суддів, ця обставина не вплинула на висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікацію його дій.
Зокрема, навіть незважаючи на виключення з доказової бази в цьому кримінальному провадженні згаданих вище доказів, суд апеляційної інстанції не погодився з доводами засудженого про недоведеністьйоговинуватості у вчиненні злочину, передбаченого
ч. 1 ст. 115 КК, а також про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і неповноту судового розгляду. Вказав на те, що виключення цих доказів ніяким чином не спростовує висновку місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, яка підтвердженайіншими дослідженими в судовому засіданні доказами у справі, та не впливає на законність і обґрунтованість вироку місцевого суду.
Колегія суддів зазначила, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, за вказаних у вироку обставин підтверджено доказами, зокрема, зазначила, що місцевий суд обґрунтовано поклав в основу вироку послідовні показання свідка ОСОБА_4 , який під час судового розгляду стверджував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 працювали у нього на господарстві. ІНФОРМАЦІЯ_2 він побачив на штанах у ОСОБА_1 пляму бурого кольору, на що той пояснив, що трохи забруднився кров`ю, коли годувавсобак. 23 червня 2017року ОСОБА_1 повідомив, що між ним і ОСОБА_2 виникла сварка, внаслідок якої він вдарив ОСОБА_2 каменем по голові й на теперішній час останній мертвий.
Крім наведених судами обох інстанцій показань свідка ОСОБА_4 , винуватість засудженого ОСОБА_1 обґрунтовано сукупністю інших доказів, зокрема, фактичними даними, що містяться:
- у протоколі огляду місця події від 24 червня 2017 року з відеозаписом
і фототаблицями до нього, де зафіксовано місце вчинення злочину, розташування тіла ОСОБА_2 та хід слідчої дії;
- у протоколі слідчого експерименту від 25 червня 2017року з відеозаписом
та фототаблицями до нього за участю ОСОБА_1 , захисника Прядка Р. А., двох понятихі статиста, під час проведення якого ОСОБА_1 показував на статисті механізм заподіянняударів потерпілому, місце, куди відтягнувтіло ОСОБА_2 ;
- у висновку судово-медичної експертизи від 24 червня 2017 року № 392, згідно з яким причиною смерті ОСОБА_2 є множинні (не менш 22) забиті рани голови. Ушкодження утворилися незадовго до моменту настання смерті не менш як від
двох ударних травмуючих впливів тупого твердого предмета, що мають прямий
причинно-наслідковий зв`язок з причиною смерті і відповідно до живої особи були б тяжкими тілесними ушкодженнями, які небезпечні для життя;
- у висновку судово-медичної експертизи від 14 серпня 2017 року № 32, відповідно
до якого експерти не виключають можливості утворення виявленої під час дослідження трупа відкритої черепно-мозкової травми у спосіб, на який вказав
ОСОБА_1 під час проведення з ним 25 червня 2017 року слідчого експерименту, а саме у результаті завдання ударів каменем по голові ОСОБА_2 .
Крім того, під час нового апеляційного розгляду в ухвалі апеляційного суду
від 17 березня 2020 року враховано позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року, та усунуто всі недоліки, допущені в ухвалі апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року під час попереднього апеляційного розгляду.
Так, апеляційний суд проаналізував та оцінив усі доводи ОСОБА_1, викладені в апеляційній скарзі, і надав на них вичерпні відповіді.
Зокрема, колегія суддів визнала необґрунтованими йогодоводи про те, що він не мав умислу на спричинення смерті ОСОБА_2 та захищав своє життя від дій останнього, а тому його дії мали бути кваліфіковані не за ч. 1 ст. 115, а за ст. 116 КК.
З цього приводу апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, вирішуючи питання, чи мав ОСОБА_1 умисел на спричинення смерті, правильно виходив зі способу вчинення злочину, характеру і локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та застосування знаряддя злочину. Про наявність у нього прямого умислу на вбивство
ОСОБА_2 свідчить також те, що коли він побачив, що ОСОБА_2 без свідомості,
не переконався у його стані, не вжив жодних заходів, щоб відвернути настання для ньогошкідливих наслідків, не намагався надати йому допомогу, відтягнув тіло
ОСОБА_2 на значну відстань від дороги. До того ж апеляційний суд взяв до уваги відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, та поведінкуцих осіб напередодні події, зокрема те, що ОСОБА_2 неодноразово завдавав засудженому тілесні ушкодження та між ними часто виникали конфлікти.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, надавши оцінку зазначеним доказам з точки зору належності, допустимості та достовірності
у сукупності з достатністю та взаємозвʼязком, обґрунтовано визнав доведеним, що дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 1ст. 115 КК як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Колегія суддів погоджується з цими висновками судів з огляду на таке.
Статтею 116 КК (у редакції на момент вчинення злочину) передбачена відповідальність за вчинення умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
Жодних даних про те, що ОСОБА_1 перебував у такому стані, судами не було встановлено.
До того ж згідно з даними висновку судово-психіатричного експерта від 09 серпня
2017 року № 909 ОСОБА_1 і на момент проведенняекспертизи, і на момент вчинення інкримінованого йому злочину, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, будь-якими психічними захворюваннями він не страждав і наразі не страждає. В період часу, до якого віднесено інкриміноване діяння, ОСОБА_1 не виявляв ознак жодного тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності(т. 1, а. с. 111-116).