Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 206/6956/18
провадження № 61-16272св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року в складі судді Маштака К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - Департамент), про визнання договору укладеним.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 21 липня 2011 року № 5/14 (зі змінами та доповненнями) затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок), яким визначено розмір пайової участі замовників (забудовників) у створенні (розвитку) соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. Пайова участь забудовників є внеском, який забудовник має сплатити до бюджету міста. Залучені кошти спрямовуються на фінансування об`єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Вказувала, що Департамент листом від 17 липня 2018 року № 10/13-401 повідомив позивача про надходження на візування проекту рішення міської ради "Про надання ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) по фактичному розміщенню нежитлової будівлі, магазину-кафе". З доданих до зазначеного проекту рішення документів Департамент дізнався, що на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2007 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на магазин - кафе (літ. А-1), загальною площею 95,9 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, без додаткового прийняття в експлуатацію. З питання укладання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по вищезазначеному об`єкту, звернень до Дніпровської міської ради не надходило.
Зазначала, що на виконання статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку листом від 27 квітня 2018 року № 10/15-247 ОСОБА_1 направлено два примірники проекту договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра по об`єкту: "Фактичне розміщення магазину-кафе по АДРЕСА_1 " для ознайомлення та підписання, які підлягали поверненню до Департаменту у двадцятиденний строк після отримання.
До переліку замовників об`єктів будівництва, які згідно із законом не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, який визначений частиною 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", об`єкт будівництва по АДРЕСА_1, замовником якого є відповідач не підпадає. Однак, до теперішнього часу договір не укладено, кошти пайової участі не сплачено, що свідчить про ухилення відповідача від укладання договору.
З огляду на вищевикладене, позивач просив суд визнати укладеним договір між Дніпровською міською радою в особі Департаменту та ОСОБА_1 про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, укладеного на умовах, передбачених Порядком, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради від 21 липня 2011 року № 5/14 у відповідній редакції.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року в задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пропозиція укласти договір із застосуванням норм законодавства, які прийняті пізніше, ніж виникли такі правовідносини, порушує принцип дії актів цивільного законодавства в часі, а тому договір про пайову участь, розроблений на підставі норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не може бути укладеним з відповідачем, оскільки правовідносини, які вимагають укладання такого договору та пайової участі забудовника регулювалися чинним на час їх виникнення, а саме Законом України "Про планування і забудову територій".
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 на час звернення Дніпровської міської ради у грудні 2018 року до суду з позовними вимогами у цій справі не була власником вищезазначеного об`єкту нерухомого майна. У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 22 березня 2017 року № 83076678, нежитлова будівля, магазин - кафе, загальною площею 95,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 13 січня 2017 року та 14 січня 2017 року, яке раніше належало ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2009 року, та ще раніше ОСОБА_1 за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2007 року.
Апеляційний суд зазначив про те, що датою укладання договору про пайову участь, який Дніпровська міська рада просить визнати укладеним з відповідачем ОСОБА_1, запропоновано - 2018 рік, однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не є власником вищевказаного об`єкту нерухомого майна з 13 січня 2017 року, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 січня 2017 року.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстави для задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради щодо визнання укладеними з відповідачем договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста з датою його укладення - 2018 рік, тобто на дату укладання, коли відповідач вже не є власником нерухомого майна, в тій редакції на яку посилається позивач у своїй позовній заяві.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
У серпні 2019 року Дніпровська міська рада із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
? суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що пропозиція укласти договір із застосуванням норм законодавства, які прийняті пізніше, ніж виникли такі правовідносини, порушує дії актів цивільного законодавства в часі;
? суд першої інстанції не звернув увагу на те, що цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 145 Цивільного кодексу України);
? висновок суду першої інстанції про те, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не може розповсюджувати свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним законної сили на те, що на час реєстрації за відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна, діяв Закон України "Про планування і забудову територій", який не передбачав обов`язок замовника будівництва брати участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, оскільки Законом України від 16 вересня 2008 року № 509-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", який набрав чинності 14 жовтня 2008 року, Закон України "Про планування і забудову територій" доповнено статтями 1, 27-1 не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства;
? суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, що зважаючи на відсутність реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1, відповідач не повинен сплачувати кошти пайової участі;
? помилковим є застосування судами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки Закон України "Про планування і забудову території", на даний час втратив чинність та з урахуванням триваючого порушення з боку відповідача щодо сплати коштів пайової участі;
? судом першої інстанції не враховано характер правовідносин між органом місцевого самоврядування та замовником будівництва щодо укладання договору пайової участі, а також не враховано правовий статус майна та момент набуття права власності.
У лютому 2018 року ОСОБА_1 із застосування засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 вересня 2019 року касаційну скаргу Дніпровської міської ради передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання договору укладеним; витребувано матеріали справи № 206/6956/18 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2019 року матеріали справи № 206/6956/18 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460?ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2019 року - без змін, з огляду на наступне.