РІШЕННЯ
Іменем України
24 червня 2020 року
Київ
справа №800/331/16 (800/13/16)
адміністративне провадження №П/9901/109/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
Суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
при секретарі судового засідання: Томах О.О.,
учасників справи:
представників позивача - Пойди А.М., Бойченюк І.В.,
представника відповідача - Русакова І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції за допомогою програми "EasyCon" позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15, -
в с т а н о в и в:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (правонаступник Вища рада правосуддя), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги".
В обґрунтування позову зазначив, що спірне рішення прийнято відповідачем поза межами річного строку; відповідач не мав права був здійснювати повторну оцінку процесуального рішення та обставин його ухвалення, оскільки такими повноваженнями наділений суд апеляційної інстанції; відповідачем порушено порядок розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1, оскільки ВРЮ прийняла рішення про відкладення розгляду справи з підстав необхідності витребування додаткових матеріалів, які не стосуються дисциплінарного провадження та стали вирішальними для прийняття оскаржуваного рішення. Вважає, що відповідач всупереч частини другої статті 19 Конституції України та частини першої статті 25 Закону України "Про Вищу раду юстиції" розглянув питання на свій розсуд, що не були порушені у встановленому порядку перед ним, у зв`язку з чим вийшов за межі перевірки та предмету розгляду дисциплінарної справи (том 1 арк. справи 4-20).
Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 17 грудня 2015 року щодо внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги. Підставою для задоволення позову стали висновки про те, що Вища рада юстиції прийняла рішення поза межами річного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (том 1 арк. справи 266-273).
Постановою Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року постанову Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до цього ж суду (том 1 арк. справи 327-330). Скасовуючи постанову суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України зазначив, що після набрання чинності Законом України" Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII), тобто після 28 березня 2015 року, уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Отже, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував зазначені норми права і дійшов помилкового висновку про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився. Перед тим як застосувати строки давності, суд мав з`ясувати наявність чи відсутність підстав для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, оскільки строки давності можуть бути застосовані лише у разі встановлення судом таких підстав.
Після нового розгляду справи постановою Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено (том 2 арк. справи 98-104). Суд вважав обґрунтованими висновки відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_1 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Отже, допущені суддею ОСОБА_1 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. Рішення прийнято відповідачем у межах строку, встановленого статтею 96 Закону №2453-VI, оскільки на час ухвалення суддею ОСОБА_1 судового рішення про обрання запобіжних заходів законодавством не було встановлено строк для вирішення питання про звільнення судді за порушення присяги, тому підлягає застосуванню строк - три роки, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону №2453-VI, у редакції, чинній на даний час, як такий, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи (том 2 арк. справи 98-104).
У липні 2017 року представник позивача звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просив суд скасувати постанову Вищого адміністративного суду України та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вимоги заяви обґрунтував тим, що Вищий адміністративний суд України порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, оскільки ВРЮ не довела належним чином склад вчиненого позивачем проступку та не зазначила, в чому полягає порушення присяги судді (том 2 арк. справи 127-133).
З Верховного Суду України на підставі пункту 1 частини першої Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали заяви про перегляд рішення Вищого адміністратвиного суду України від 13 липня 2017 року (том 3 арк. справи 1, 2).
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 3 арк. справи 173-183). Підставою для направлення справи на новий розгляд стали висновки Верховного Суду про не встановлення та не перевірку Вищим адміністративним судом України аргументів позивача, про те, що ВРЮ протиправно витребувала, вивчила, оцінила та врахувала судові рішення в інших справах, з приводу яких відсутні скарги до ВРЮ, а цей довід, на думку ВС, безперечно, потребував перевірки та надання на нього відповіді у судовому рішенні. Крім того, рішення суду першої інстанції не містить відповіді на аргумент позивача, що рішення ВРЮ про порушення ним присяги не відповідає принципу пропорційності, який полягає у дотриманні необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. З урахуванням викладеного, переглядаючи постанову Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року, Верховний Суд зазначив на передчасному та необґрунтованому висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Справа протоколом від 27.02.2019 року передана на розгляд колегії суддів: Васильєва І.А. Бившева Л.І., Пасічник С.С., Юрченко В.П., Хохуляк В.В., та після заміни колегії суддів(внаслідок заявлених самовідводів) протоколом від 07.03.2019 визначений склад: Васильєва І.А.,Бившева Л.І., Гончарова І.А., Олендер І.Я., Хохуляк В.В.
У додаткових письмових поясненнях позивач та представник позивача Бойченюк І.В. посилались на відсутність у члена Вищої ради юстиції права витребувати додаткові судові рішення, оскільки член ВРЮ має право витребувати лише ту інформацію, яка стосується скарг, що надійшли у його провадження в порядку, визначеному законом. У даному випадку витребувані за запитом члена ВРЮ ОСОБА_18 "копії судових рішень за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 294 КК України" не мали жодного відношення до скарги ОСОБА_3 . Крім цього, 17 грудня 2015 року жодних обставин, які прямо стосуються дисциплінарної справи не досліджувалося, будь-яких питань з приводу додаткових судових рішень не ставилося, членом ВРЮ лише констатовано факт надходження матеріалів на запит, озвучено їх перелік та коротку суть, після чого поставлено запитання, чи має ОСОБА_1 будь-які пояснення. При цьому члени ВРЮ не надали жодних роз`яснень, з якою метою витребовувалися додаткові судові рішення, чи аналізувалися вони на предмет наявності порушень і на якій підставі, чи були виявлені якісь порушення і які саме, що позбавило позивача реалізації права на захист та можливості надати обґрунтовані пояснення у випадку наявності порушень. Крім того одним з аргументів позивача є відсутність системності порушень. Разом з тим, позивач посилається на наявність рішень дисциплінарних палат ВРП, які під час розгляду скарг на аналогічні дії суддів у схожих обставинах приходили до висновку про відсутність ознак порушення присяги, зокрема рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП про відмову у притягнення до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження: від 22 березня 2017 року № 540/3дп/15-17 щодо судді Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_19, від 27 березня 2017 року № 613/3дп/15-17 щодо судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_20, від 16 листопада 2017 року № 3609/1дп/15-17 щодо судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_21, від 12 січня 2018 року № 42/1дп/15-18 щодо судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_22 (том 4 арк. справи 134-194).
У судовому засіданні 29.05.2019 року представники позивача додатково, як на підставу щодо різних підходів ВРП у схожих обставинах, посилались на рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП від 22 березня 2017 року № 541/3дп/15-17 "Про відмову у притягненні судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та припинення дисциплінарного провадження" щодо судді.
29 серпня 2019 року та 26 листопада 2019 року на адресу Верховного Суду надіслані Вищою радою правосуддя додаткові пояснення по даній справі, в яких відповідачем зазначено, що Вища рада юстиції мала право для здійснення своїх повноважень витребувати та одержувати необхідну інформацію від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, установ, організацій, в тому числі закінчені розглядом судові справи, що передбачено статтею 25 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (у ред., чинній на час прийняття оскаржуваного рішення).
Так, членом Вищої ради юстиції ОСОБА_18 до Дарницького районного суду м. Києва 27 листопада 2015 року направлено запит щодо надання інформації про кількість постановлених ОСОБА_1 ухвал за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 294 КК України. 16 грудня 2015 року позивач, який на той час був головою Дарницького районного суду м. Києва, надіслав на адресу Вищої ради юстиції витребувану інформацію та підтвердив свою участь у засіданні Вищої ради правосуддя, призначеного на 17 грудня 2015 року. Крім того, позивач мав можливість прокоментувати надані ним копії судових рішень, однак таким правом не скористався, а на засіданні Ради 17 грудня 2015 року на питання членів, чи є у судді будь-які пояснення, позивач відповів, що немає.
Крім цього, стосовно дотримання процедури розгляду Вищою радою юстиції питання про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Дарницького районного суду м. Києва з посади за порушення присяги та дотримання прав позивача на здійснення захисту Вища рада юстиції зазначила наступне. Позивачу 7 серпня 2015 року було надіслано для ознайомлення висновок члена Вищої ради юстиції ОСОБА_18 щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарної справи за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Надалі, 8 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 запрошено на засідання дисциплінарної секції ВРЮ на 13 жовтня 2015 року. 13 жовтня 2015 року суддя та його представник Корнієнко В.І. був ознайомлений зі своїми правами, якими міг скористатися під час засідання дисциплінарної секції. Суддя надав письмові пояснення, які були долучені до матеріалів справи. Наступне засідання дисциплінарної секції відбулося 3 листопада 2015 року, позивач та його представник були присутні на засіданні секції, повторно ознайомлені зі своїми правами, передбаченими Законом України "Про Вищу раду юстиції". Перше засідання Ради з розгляду питання стосовно звільнення ОСОБА_1 відбулося 26 листопада 2015 року. Суддя був запрошений на засідання ВРЮ та був на ньому присутній. Перед засіданням член ВРЮ ОСОБА_18 запитала у позивача чи не потребує він адвоката та чи може наразі представляти свої інтереси самостійно. На що суддя відповів, що самостійно буде представляти свої інтереси. Про засідання 17 грудня 2015 року суддя ОСОБА_1 був повідомлений належним чином та безпосередньо брав участь у ньому. Додаткових пояснень не надав, хоча його запитували чи має він пояснення. Отже, представник відповідача наполягав на тому, що є безпідставними твердження представників позивача, що ВРЮ позбавила суддю права на захист. Разом з тим, в письмових поясненнях представник відповідача посилається на наявність системності в діях позивача з урахуванням ухвали про обрання запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3 та низки ухвал Дарницького районного суду м. Києва, винесених під головуванням судді ОСОБА_1 в інших справах.
Крім цього просили не приймати посилання позивача на рішення ВРП від 12 січня 2018 року №421/1дп/15-18 стосовно судді ОСОБА_22, від 27 березня 2017 року №613/3дп/15-17 стосовно судді ОСОБА_20, а також від 22 березня 2017 року №540/Здп/15-17 стосовно судді ОСОБА_19 та від 16 листопада 2017 року №3690/1дп/15-17 стосовно судді ОСОБА_21 "Про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності", оскільки вони стосуються строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (том 4 арк. справи 102-107, 206-216).
У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову. З наданих в судовому засіданні пояснень представників сторін, досліджених матеріалів справи судом встановлено наступне.
Указом Президента України від 07 жовтня 2005 року № 1429/2005 "Про призначення суддів" відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 07 листопада 2005 року складено присягу судді.
Постановою Верховної Ради України від 02 грудня 2010 року № 2760-VІ "Про обрання суддів" відповідно до пункту 27 частини першої статті 85, частини першої статті 128 Конституції України ОСОБА_1 призначено на посаду цього ж суду безстроково.
Указом Президента України від 15 червня 2012 року № 395/2012 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва. З 02 липня 2012 року виконує повноваження голови цього ж суду.
23 січня 2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Кочур Л.В. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження № 12014100000000217, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, та застосував до ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 21 березня 2014 року (додатки до справи, а. с. 3).
Ухвала слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 23 січня 2014 року була предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який 04 лютого 2014 року за наслідками розгляду її скасував та обрав ОСОБА_3 більш м`який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту в певний період доби (додатки до справи, а. с. 4-6).
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) 17 липня 2014 року надійшла скарга ОСОБА_3 від 14 липня 2014 року про порушення суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу. (додатки до справи, а. с. 1-2).
За результатами перевірки ТСК складено висновок від 24 жовтня 2014 року № 5/02-14, в якому визнано наявність ознак порушення присяги та направлено до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення (додатки до справи, а. с. 45-49).
Ухвалою від 10 вересня 2015 року ВРЮ відкрито дисциплінарну справу відносно ОСОБА_1 за вказаним вище висновком ТСК (додатки до справи, а. с. 67-68) та 03 листопада 2015 року висновком Дисциплінарної секції Вищої ради юстиції рекомендовано ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за порушення присяги (додатки до справи, а. с. 95-95).
17 грудня 2015 року ВРЮ прийнято рішення № 1192/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за порушення присяги (додатки до справи, а. с. 159-164). Вища рада юстиції дійшла висновку, що постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_1 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Допущені суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.
Вища рада юстиції, констатуючи порушення суддею присяги, виходила з наступного. 23.01.2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1, постановляючи ухвалу про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, виходив із того, що докази та обставини, на які посилається слідчий та прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення та, таким чином, негативно вплинути на хід розслідування кримінального провадження, а для запобігання ризикам, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні, на його думку, було недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Разом з тим, з посиланням на вимоги ст. 194, 184 КПК України, за оцінкою ВРЮ, слідчим суддею ОСОБА_1 не наведено в ухвалі оцінки доказів, а саме: довідки начальника ескалаторної служби ПК "Київський метрополітен" М`якого М.Г. від 22 січня 2014 року та протоколів опитування співробітників ОСОБА_3 - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, долучених у судовому засіданні до матеріалів справи захисником ОСОБА_3 - Колокольніковим В.А., згідно з якими 20 січня 2014 року ОСОБА_3 до початку робочого дня зареєструвався у журналі приходу громадян, а з 8 год. 00 хв. ранку та впродовж дня його на роботі не було.
Ухвала слідчого судді також не містить мотивів, з яких суд не взяв до уваги зазначені докази.
Тобто, слідчим суддею ОСОБА_1 при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не були враховані вимоги пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", відповідно до якого термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року), а також пункту 1 частини першої статті 178 КПК України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
Також, ВРЮ дійшла висновку, що слідчий суддя не звернув уваги, що в момент затримання ОСОБА_3 не було складено протоколу затримання. Протокол затримання було складено о 18 год. 30 хв. лише 21 січня 2014 року (в якому всупереч вимогам частини п`ятої статті 208 КПК України не вказано дату і точний час фактичного затримання), а із самим протоколом затримання ОСОБА_3 ознайомлено лише 22 січня 2014 року.
У матеріалах справи немає відомостей щодо повідомлення близьких родичів чи членів сім`ї про затримання, а також не надано оцінку несвоєчасному допуску захисника, оскільки адвокат був допущений до затриманого тільки через 11 годин - 20 січня 2014 року о 19 год.00 хв., що є порушенням статей 29 та 59 Конституції України та статті 213 КПК України.
Окрім цього, у рішенні ВРЮ від 17 грудня 2015 року також зазначено, що ОСОБА_1 на порушення вимог ч. 6 ст. 206 КПК України не забезпечив невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи. На порушення вимог пункту 3 частини першої статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не врахував стан здоров`я підозрюваного, адже з 20 січня 2014 року по дату постановлення ухвали ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні в лікарні із діагнозом "закрита черепно-мозкова травма та струс головного мозку". Також слідчим суддею при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу не було взято до уваги, що захисником на підтвердження відсутності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, було надано документальні докази та наведено обґрунтування певних обставин: позитивну характеристику з місця роботи, наявність постійного місця проживання з родиною, відсутність судимостей, перебування на його утриманні батьків пенсійного віку та дружини яка не працює у зв`язку з доглядом дитини, відсутності можливості впливати на свідків- працівників МВС України. Судове засідання щодо розгляду клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу відбувалось не у робочий час, передбачений Правилами внутрішнього трудового розпорядку Дарницького районного суду міста Києва. Отже з посиланням на вимоги ст. 370 КПК України, відповідач робить висновок про те, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги п. 2, 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Крім цього в рішенні ВРЮ є посилання на судові рішення, які додатково були витребувані членом ВРЮ, про обрання запобіжних заходів стосовно ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а також судових рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17
ВРЮ дійшла висновку, що зі змісту вищенаведених ухвал про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вбачається, що всупереч вимогам пунктів 2, 4 частини першої статті 196 КПК України в цих судових рішеннях не зазначено обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів та посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та письмові докази, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Конституція та Закон України "Про судоустрій і статус суддів" станом на час винесення спірної ухвали від 23 січня 2014 року передбачали, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Відповідно до ч. 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 131 розділу VIII "Правосуддя" Конституції України, в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої, крім іншого, належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад. Повноваження, організація і порядок діяльності Вищої ради юстиції визначаються Конституцією України, цим Законом та регламентом Вищої ради юстиції, який затверджується на її засіданні.