Постанова
Іменем України
16 червня 2020 року
м. Київ
справа № 468/1095/15-ц
провадження № 61-19923св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_1 на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Муругова В. В. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовської Т. М., Прокопчук Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), про визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на такі обставини. 26 липня 2007 року між ним та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого у свою чергу є АТ КБ "ПриватБанк", укладений кредитний договір № NKT0GA00000023. Проте зміст укладеного правочину не відповідає вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" та постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" у частині ненадання банком повної інформації про умови кредитування, ненадання позичальнику графіка погашення за кредитом, а також відсутності в договорі посилання на те, хто несе валютні ризики, відомостей про сукупну вартість кредиту, розрахунку абсолютного подорожчання кредиту. До оспорюваного договору банком включено несправедливі умови, які створюють дисбаланс прав та обов`язків сторін договору (можливість розірвання банком в односторонньому порядку кредитного договору та неможливість такого розірвання за ініціативою позичальника; передбачення більш жорстких обов`язків для позичальника порівняно з обов`язками банку), умови договору передбачають нарахування комісії банком за дії, які вчинялись банком на свою користь, не вказана річна процентна ставка, в договорі не визначена ціна, що є істотною умовою договору.
У зв`язку з викладеним позивач просив суд визнати недійсним кредитний договір від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023, застосувати наслідки недійсності правочину та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсною умову кредитного договору від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023, укладеного між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, щодо обов`язку позичальника зі сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від розміру наданого кредиту на момент надання кредиту, а також у розмірі 0,2 % від розміру наданого кредиту щомісяця. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що умова договору щодо обов`язку позичальника зі сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, а також у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця не відповідає вимогам справедливості та суперечить Закону України "Про захист прав споживачів". Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсними інших умов кредитного договору, суд першої інстанції виходив з недоведеності належними та допустимими доказами позивачем своїх вимог.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року в частині стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрат на проведення судової експертизи скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрат на проведення оплати судової експертизи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок судово-економічної експертизи не має значення для вирішення спору щодо недійсності оспорюваного кредитного договору, а має значення щодо позову банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, тому не було підстав для стягнення з банку на користь ОСОБА_1 вказаної суми при розгляді цієї справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників
У березні 2018 року банк звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року скасувати в частині визнання недійсною умови щодо обов`язку позичальника зі сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від розміру наданого кредиту на момент надання кредиту, а також у розмірі 0,2 % від розміру наданого кредиту щомісяця, в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позивач на момент укладення кредитного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов указаного договору та надалі їх виконував, відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню додаткових угод, у додатках до цих угод та графіку погашення кредиту, які підписані позивачем та у яких міститься повна інформація стосовно умов кредитування, суди безпідставно задовольнили вимоги позивача. Крім того, позивач пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої банк заявляв у суді першої інстанції.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позову, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили відповідності умов кредитного договору положенням статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", не перевірили належним чином та не надали юридичної оцінки дотримання відповідачем вимог статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила).
У травні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк"від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу банку залишити без задоволення.
У червні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ПАТ КБ "ПриватБанк", у якому банк просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
У липні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь на відзив ПАТ КБ "ПриватБанк" від ОСОБА_1 , у якій він просив не враховувати відзив відповідача на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ "ПриватБанк" та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2018 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційні скарги у цій справі подані у березні 2018 року, а тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на них, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною умови кредитного договору від 26 липня 2007 року № NKT0GA00000023 щодо обов`язку позичальника зі сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від розміру наданого кредиту на момент надання кредиту, а також у розмірі 0,2 % від розміру наданого кредиту щомісяця не відповідають.
Суди встановили, що 26 липня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого в свою чергу єАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № NKT0GA00000023 на строк до 27 липня 2017 року, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 26 400 доларів США, з яких 24 000 доларів США - на споживчі цілі, 2 400 доларів США - на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,04 % (0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та з урахуванням положень пункту 6.8 договору - розмір річної відсоткової ставки дорівнює 12 місячним відсотковим ставкам), винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5 % від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, а також у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 договору.
Порядок погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється у такому порядку - щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 381,23 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди (пункт 7.1 договору).
За порушення зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 кредитного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,34 % на місяць на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом (пункт 7.4).
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час пред`явлення позову та ухвалення оскаржуваних рішень, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.