ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 807/55/18
адміністративне провадження № К/9901/59452/18
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
судді-доповідача - Шишова О.О.,
суддів - Дашутіна І. В., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року (прийняту в складі: головуючого судді Плеханова З.Б.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року (постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Улицького В.З., суддів: Довгої О.І., Гулида Р.М.),
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що 17 серпня 2017 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до органу міграційної служби в Закарпатській області. 23.01.2018 року позивач отримав від адміністрації пункту тимчасового розміщення біженців в Закарпатській області (ПТРБ) Повідомлення №4.3/3, від 16.01.2018 року, в якому було вказано про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі п.1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Підставою Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказано Рішення Державної міграційної служби України №506-17, від 28.12.2017 року, (далі - Рішення ДМС України). Указує, що вищезазначене Рішення створює для позивача загрозу повернення до країни громадянської приналежності, де йому загрожує небезпека, а саме: позбавлення волі та реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення статті З Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування збоку органів державної влади за політичні переконання.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року позовні вимоги задоволено.
3.1. Рішення Державної міграційної служби України № 506-17 від 28.12.2017 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - визнано протиправним та скасовано.
3.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час прийняття спірного рішення від 28 грудня 2017 року № 506-17, міграційний орган діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для справи.
4.1. Також суди зазначили, що зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням показів свідків та інших встановлених судом обставин у цій адміністративній справі буде належним способом захисту порушених прав позивача, оскільки при винесенні спірного рішення, підставою для відмови була зазначена відсутність можливості з`ясувати правдивість тверджень заявника щодо його участі у акціях протесту.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна міграційна служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
5.1. Зокрема скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" та іншим актам законодавства щодо визначення підстав та умов визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не прийняли до уваги усіх фактів, що мають юридичне значення.
5.2. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про часткове задоволення позовних вимог.
5.3. Позивач своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В.М., Данилевич Н.А., Желтобрюх І. Л.) від 16 жовтня 2018 року, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
7. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 746/0/78-19 від 06 травня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В.М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.
8. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Шишов О.О. - головуючий суддя, Дашутін І.В., Яковенко М.М.
9. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року справу прийнято до провадження.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
10. Судами попередніх інстанцій встановлено, 17 серпня 2017 року, позивач звернувся до органу міграційної служби в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11. У заяві-анкеті та протоколі співбесіди про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач зазначив, що він є громадянином Туреччини. За національністю курд, мешкав в м.Діярбакир із сімєю, жінкою ОСОБА_2, двома малолітніми дітьми та батьками. Він має вищу економічну освіту, є власником рекламної фірми. Під час навчання в університеті був арештований через бажання навчатися на курдській мові, за що був відрахований з Університету, оскільки поставив підпис під проханням . Є прихильником курдської партії, діяльність якої підтримує.
12. За дії на підтримку партії проводилися обшуки житла. Члени партії УРG повідомили про арешти людей, які причетні до партії і тому вони порадили виїхати з країни. Потім позивач і з сімєю жив у Мерсін, де за ними стежили, але там його родич, який 17 років живе у Харкові, запропонував їхати до нього. Він мав бажання потім їхати до Боснії і Герцоговини, а потім дістатися Німеччини. Проте до Боснії їх не впустили, після чого вони повернулися до Стамбулу . Після цього повернулися в Україну. Після затримання прикордонниками юрист пояснив, що вони можуть звернутися до міграційної служби.
13. Відповідно до Висновку від 07 вересня 2017 року працівника ГУ ДМС України в Закарпатській області щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом аналізу суб`єктивних і об`єктивних елементів заяви, зроблено висновок що невід`ємне право заявника на життя, свободу і/чи безпеку може бути порушене, якщо він повернеться до Туреччини. У цьому випадку заявника можна віднести до осіб, яким загрожує серйозна особиста небезпека життю з боку влади Туреччини. На підставі наведеного вважає доцільним прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1 ( а.с.67-69).
14. 07 вересня 2017 року ГУ ДМС в Закарпатській області, винесено Наказ №49 Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до якого наказано приступити до оформлення документів громадянина Турецької Республіки ОСОБА_1, для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.70).
15. У протоколі співбесіди від 29.11.2017 року позивач вказав, що він надає документ про арешт його та брата, який склала поліція 02.08.2017 року вже після того, які він покинув Туреччину. Цей документ надав молодший брат, який взяв його від адвоката. Їх хотіли заарештувати за виготовлення прапорів для партії, яка визнана в Туреччині терористичною. На початку замовлення символіки для цієї партії вона не була визнана терористичною, а тільки останні два роки. У документі про арешт вказано, що позивача затримано через членство та участь у діяльності у терористичних організаціях. Хоча він не є членом партії, а молодший брат та сестра є членами цієї партії.
16. Два роки тому він робив для партії замовлення, розфарбував їм машини, і вже тоді поліція слідкувала за ними. і вони переїхали до іншого міста. Зазначає, що якщо позивач повернеться до Туреччини, то його позбавлять волі на 12 років.
17. У матеріалах справи міститься наданий позивачем Судовий наказ і рішення про арешт від 02.08.2017 року Управління прокуратури Діярбакир ( переклад здійснено Закарпатською торгово-промисловою палатою), де вказано, що :
- у зв`язку з відкриттям провадження проти осіб ОСОБА_7 ( 19391778498) і ОСОБА_8 (59950426538) через членство та участь у діяльності терористичних організацій PYD/YРG протягом 2016-2017 років, виробництва прапорів і стримерів цих організацій, в підтвердження чого є фотографії під час друку і різки матеріалів в ательє судом прийнято рішення і наказано прийняти рішення пр. арешт підозрюваних починаючи з 02.08.2017 року.
18. Головним управлінням ДМС України 07 грудня 2017 року прийнято висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1, де на підставі, двох співбесід, інформації по країні походження були зроблені наступні висновки:
1) Зазначена країна походження та місце проживання заявника можуть вважатися правдоподібними.
2). Твердження заявника про те, що він є членом партії, вважають недостовірними та неправдоподібними.
3) Можна припустити, що заявник звертаючись за захистом в Україні, переслідував ціль - уникнути покарання у країні походження, знаючи про принцип "заборони вислання" відповідно до Конвенції 1951 року.
4) Оскільки заявник не надав жодних документів, що підтверджують членство в партії, викликає сумнів взагалі існування погроз щодо нього, тому, що належного підтвердження погрозам та переслідуванню щодо нього немає.
19. Загальний висновок щодо правдоподібності: на основі всебічного вивчення наданих заявником матеріалів, співбесід по уточненню викладених ним фактів та аналізу ситуації в країні походження можна зробити висновок, що заявник надав неправдоподібні твердження щодо обставин своєї справи, оскільки доказів щодо членства в партії та переслідування його з боку держави немає.
20. Заявник не надає фактів, що підтверджують переслідування через виконання замовлення для партії., і ризик застосування цієї шкоди не пов`язаний із жодною із ознак перерахованих у визначенні біженця- п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України.
21. Ознак того, що заявник міг бути причетний до подій, які могли б підвести його під дію положень про виключення, що містяться в підпункті а),б) або з) пункту F статті 1 Конвенції 1951 року не виявлено.
22. Позивач, уважаючи рішення міграційного органу незаконними, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела правового регулювання
23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
24. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
25. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
27. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
28. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.