ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 640/10548/19
провадження № К/9901/33762/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
секретар судового засідання: Галайко Л.М.
за участі представників учасників справи:
від позивача: Лайков Г.Ф.
від відповідача: Коновалова А.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2019 (суддя Григорович П.О.), постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 (головуючий суддя Костюк Л.О., судді Бужак Н.П., Пилипенко О.Є.)
у справі №640/10548/19
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бершка Україна"
про стягнення коштів.
І. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2019 року Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бершка Україна", в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бершка Україна" на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 980123 грн. 13 коп. та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій у сумі 31167 грн. 71 коп.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2019 у справі №640/10548/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, у задоволенні позову відмовлено. Також суд першої інстанції задовольнив заяву відповідача про стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 55 000 грн.
3. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Бершка Україна" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань позивача відповідні витрати у розмірі 45000 грн.
4. Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з вказаними судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2019, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 і додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 у справі №640/10548/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні заяв представника відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити.
5. 27.12.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
6. Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 27.02.2020 розгляд справи призначено у судовому засіданні.
7. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
8. У судовому засіданні представники позивача і відповідача підтримали доводи та заперечення щодо касаційної скарги з мотивів, що викладені письмово.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 26.02.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Бершка Україна" подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік по формі 10-ПІ (Річна Поштова), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики від 10.02.2007 №42, у якому відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 212 осіб. Відповідно до 4% нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 8 осіб з інвалідністю, але фактично працевлаштовано 1 особу.
10. На переконання позивача, відповідачем не виконано нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, що власне й зумовило застосування до відповідача штрафної (фінансової) санкції та пені.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
11. Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про які повідомлено державну службу зайнятості, він не може бути притягнений до адміністративно-господарської відповідальності. При цьому суди зазначили, що оскільки відповідачем створено, відповідно до встановленого законодавством нормативу, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році та подавались звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Бершка Україна" виконало зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
12. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не передбачено звільнення від відповідальності за порушення вказаного закону через відсутність вини роботодавця, тоді як виконання нормативу з працевлаштування інвалідів є імперативною нормою.
13. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанції невірно застосували положення ст. 139 КАС України, оскільки дозволяє стягувати витрати на професійну правничу допомогу тільки у випадку, коли суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем, а не позивачем у справі.
14. Суд апеляційної інстанції несвоєчасно повідомив позивача про судове засідання 20.11.2019, на якому вирішувалося питання про задоволення заяви представника відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, чим позбавив позивача можливості заперечувати проти стягнення таких витрат.
15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
16. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, відповідач у відзиві вказує, що з аналізу ст. 139 КАС України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами (відтак і подальшому стягненню) незалежно від того, чи виступав суб`єкт владних повноважень позивачем у справі, чи відповідачем.
Понесені відповідачем витрати документально підтверджені і позивач взагалі не заперечує проти співмірності понесених товариством витрат на професійну правничу допомогу.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
19. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
20. Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
21. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
22. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
23. Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
24. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
25. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач протягом 2018 року надавав до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості (Звітність) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, якою інформував про наявність вакансій продавця-консультанта, продавця непродовольчих товарів та потребу у направленні центром зайнятості інвалідів для працевлаштування на вказані вакансії. До відповідача не було направлено жодного інваліда на працевлаштування у вказаний період, незважаючи на те, що саме Державна служба зайнятості України здійснює пошук роботи для інвалідів (ч. 2 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"). У матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.
27. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.
28. Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
29. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.