ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2020 року
м. Київ
справа № 822/3180/15
адміністративне провадження № К/9901/9658/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Дашутіна І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №822/3180/15
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області
про визнання наказу незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану в її інтересах представником Герчаком Сергієм Михайловичем,
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Ніколайчука М.Є.)
і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Гонтарука В.М., суддів Білої Л.М., Граб Л.С.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у серпні 2015 року звернулася з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі також - "УСЗН"), в якому просила:
- визнати незаконним і скасувати наказ начальника УСЗН від 17 червня 2015 року №18/К1 про звільнення її з роботи;
- поновити на посаді завідувача сектору прийому заяв відділу прийому громадян УСЗН;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2015 року до дня поновлення на роботі;
- стягнути з УСЗН на користь позивачки моральну шкоду в розмірі: 20000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін було протиправним, оскільки, на думку позивачки, такої угоди вони з роботодавцем не досягли, зокрема у питанні дати звільнення. До того ж ОСОБА_1 вказує на те, що заява про звільнення була написана нею у стані душевного хвилювання і під моральним тиском з боку начальника УСЗН ОСОБА_2 . Також, обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачка вказує, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 позивачці була завдана шкода здоров`ю, що потягло матеріальні витрати, які вона оцінює у 20000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Так, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2015 року до 22 червня 2015 року включно у розмірі: 668,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 19 листопада 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову, якою позов задовольнив частково: визнав незаконним і скасував наказ відповідача про звільнення позивачки від 17 червня 2015 року №18/К1, поновив її на посаді і стягнув на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2015 року до 19 листопада 2015 року в сумі: 11915,52 грн. В інші частині позовних вимог відмовив.
Відповідач, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, оскаржив її в касаційному порядку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 березня 2016 року скасував постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року і постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди не надали належної правової оцінки питанню пропуску позивачкою строку звернення до суду.
Під час нового розгляду ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про уточнення й доповнення позовних вимог, в якій також просила суд:
- постановити окремі ухвали і направити їх відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяли порушенню закону з боку начальника УСЗН ОСОБА_2, а саме:
(а) надання під присягою завідомо неправдивих показань, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за такі дії;
(б) зловживання службовим становищем та корупційні дії, посягання на повагу до людської гідності, рівність у гідності й правах, рівність перед законом тощо.
Ці вимоги обґрунтовує упередженим ставленням до неї з боку керівника ОСОБА_2, зловживанням останньою своїм службовим становищем і корупційною спрямованістю дій керівника загалом.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року, позов задоволено частково: визнано незаконним і скасовано наказ про звільнення позивачки від 17 червня 2015 року №18/К1, а також поновлено її на посаді завідувача сектору прийому заяв відділу прийому громадян УСЗН з 19 червня 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суди виходили з того, що: (1) між сторонами не було досягнуто згоди з основних умов припинення трудового договору, зокрема щодо дати звільнення, оскільки позивачка у заяві просила звільнити її з 22 червня 2015 року, а була звільнена з 19 червня 2015 року; (2) відповідач на виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, яка згодом була скасована Вищим адміністративним судом України, поновив позивачку на роботі і повністю сплатив належну ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу й у відповідача немає заборгованості перед позивачкою щодо оплати середнього заробітку. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що задоволення вказаної вимоги призведе до повторної виплати ОСОБА_1 присудженої їй раніше суми; (3) вимога про стягнення моральної шкоди необґрунтована, обставинами справи не підтверджується і жодних доказів в обґрунтування заявленої суми позивачка не надала; (4) підстави для постановлення окремих ухвал відсутні.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
У касаційній скарзі, поданій представником позивачки Герчаком Сергієм Михайловичем, останній просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року і ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Тобто вказані судові рішення оскаржуються в частині незадоволених позовних вимог. Так, скаржник вказує на те, що:
- суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України"), оскільки не врахував хвилювань, моральних і душевних страждань позивачки, яка будучи вдовою, інвалідом третьої групи і єдиним годувальником сім`ї, постраждала від публічного приниження, незаконних, несправедливих і аморальних дій начальника УСЗН ОСОБА_2, внаслідок чого була позбавлена звичайного кола спілкування і змушена шукати нову роботу. Також суд першої інстанції порушив вимоги статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки проігнорував наявні у матеріалах справи аудіозаписи, які, на думку позивачки, підтверджують завдання їй моральної шкоди. Натомість апеляційний суд на це процесуальне порушення уваги не звернув;
- суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи звернення працівників УСЗН (а.с. 66-74, том 2), приховавши його існування від позивачки, і не надав їй можливості ознайомитися з його змістом і надати свої заперечення. Також суд не надав оцінки усім доводам апеляційної скарги.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, повністю погоджуючись із викладеними у них мотивами. Зокрема, зазначає, що ті обставини, на які посилається позивачка в обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди, базуються на її припущеннях, з яких не відповідають дійсності її посилання на те, що вона вдова і не може знайти нову роботу у зв`язку з протиправними діями відповідача.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 15 лютого 2013 року працювала на посаді завідувача сектору прийому заяв відділу прийому громадян Управління соціального захисту населення Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області.
17 червня 2015 року позивачка подала заяву про звільнення із займаної посади з 22 червня 2015 року за угодою сторін.
Наказом начальника УСЗН від 17 червня 2015 року №18/к ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, тобто за угодою сторін, з 19 червня 2015 року.
Разом з тим, суди встановили, що позивачка 19 червня 2015 року подала заяву про відкликання заяви від 17 червня 2016 року про її звільнення і просила поновити на раніше займаній посаді. Однак відповідач відмовив їй у задоволенні цієї заяви з тих підстав, що вже був виданий наказ про її звільнення з 19 червня 2015 року.
Не погоджуючись з такими діями відповідача і вважаючи їх протиправними, ОСОБА_1 звернулася до суду.
Після того як 1 грудня 2015 року її було поновлено на роботі на виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року, позивачка 5 січня 2016 року знову подала заяву про звільнення за угодою сторін з 5 січня 2016 року.
Наказом відповідача від 5 січня 2016 року ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін. Цей наказ вона не оскаржувала.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно статті 7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Приписами частин першої-третьої статті 23 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга подана представником позивачки Герчаком С.М. до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.