1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 755/10113/16-а

адміністративне провадження № К/9901/34806/18, №К/9901/34809/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області,

третя особа - ОСОБА_2,

про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

за касаційними скаргами Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1

на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Катющенко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Кузьмишиної О.М., суддів Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі також - відповідач), за участю третьої особи ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2, третя особа) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

скасувати рішення 7 позачергової сесії Хотівської сільської ради 7 скликання від 19 травня 2016 року №31/35, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

зобов`язати Хотівську сільську раду провести повторний розгляд клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

витрати на правову допомогу в сумі 4 640 гривень та 46,40 гривень комісії стягнути з Хотівської сільської ради на користь ОСОБА_1 ;

здійснити судовий контроль за виконанням рішення суду;

зобов`язати Хотівську сільську раду протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили, надати до суду звіт про його виконання, копію цього звіту направити позивачу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року, позов задоволено частково, а саме: скасовано рішення 7 позачергової сесії Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 7 скликання від 19 травня 2016 року №31/35 про відмову на подану заяву ОСОБА_1 від 6 травня 2016 року; зобов`язано Хотівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 6 травня 2016 року; стягнуто з Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1102 гривні 40 копійок, витрати на правову допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень, а всього 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 40 (сорок) копійок. В решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що статтею 118 Земельного кодексу України не передбачено відмови у розробці проекту землеустрою з підстав подачі заяв такого ж змісту іншими особами, при цьому вказані заяви мають бути розглянуті відповідними державним органом та прийнято рішення щодо надання дозволу на розробку або відмови. Підставою ж відмови може слугувати лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи із наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийнятого відповідачем рішення від 19 травня 2016 року №31/35 про відмову на подану позивачем заяву від 6 травня 2016 року та зобов`язання останнього повторно розглянути заяву позивача від 6 травня 2016 року.

Щодо заявлених позивачем вимог про зобов`язання відповідача протягом 30 днів з моменту набрання рішенням законної сили, надати до суду звіт про його виконання, копію цього звіту направити позивачу, то суди дійшли висновку, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, і суди в межах розгляду даної справи не вбачають підстав для зобов`язання відповідача, суб`єкта владних повноважень, подати звіт про виконання судового рішення.

Крім того, враховуючи зміст поданого позову, а також розумність в частині задоволення даних позовних вимог, враховуючи, що стороною позивача не надано підтверджень понесених витрат в розрізі витраченого часу виконавця послуг, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 1000 гривень.

Щодо стягнення комісії у сумі 46,40 гривень, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дані витрати є витратами позивача за обслуговування банку та не підлягають стягненню в частина понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 6 травня 2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність бажаної земельної ділянки. До клопотання додавалися графічні зображення земельної ділянки.

Відповідачем вказане клопотання було розглянуто на сесії. Рішенням сесії від 19 травня 2016 року позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки відносно бажаної земельної ділянки радою вже прийнято рішення на користь іншої особи. Так, відповідно до рішення від 27 березня 2014 року №120/39 радою надано дозвіл на розробку проекту відведення спірної ділянки гр. ОСОБА_2 .

Таким чином, на думку відповідача, місцева рада не мала можливості задовольнити клопотання позивача, оскільки це призвело б до порушення права іншої особи.

Однак, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки зазначеним вище обставинам.

Також, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року в частині стягнення з Хотівської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 1 000 гривень, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою стягнути з Хотівської сільської ради (08171, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, пл. Паширова, 2, код в ЄДРПОУ 04362154) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 4 640 гривень.

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано положення частини першої статті 90 КАС України, в яких зазначено, що витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених частиною другою статті 90 КАС України.

Також позивач зазначає, що відповідно до вимог частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На думку позивача, процесуальні норми статті 94 КАС України не надають суду повноважень зменшувати чи обмежувати позивача, на користь якого вирішено позов у повному обсязі, в присудженні судових витрат на правову допомогу у зменшеному обмеженому розмірі, якщо позивачем були долучені до позовної заяви усі належні доказові матеріали та документи на підтвердження виконаних об`ємів робіт з надання правової допомоги, їх кількості, видів та платіжні банківські документи, що вказують на фактичну оплату наданих юридичних послуг (правової допомоги) на підставі договорів про надання правової допомоги.

Враховуючи викладене вище, позивач вважає, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у стягненні на його користь витрат на правову допомогу в сумі 4640 грн, оскільки в матеріалах справи наявні копії квитанції про оплату послуг з надання правової допомоги, розрахунки витрат на правову допомогу понесених позивачем та договір про надання юридичних послуг, дослідивши які суд мав дійти висновку щодо присудження на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу.

Позиція інших учасників справи

11 травня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2017 року та 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №755/10113/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційні скарги, проте розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 15 липня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №755/10113/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 липня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 6 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Хотівської сільської ради із клопотанням про одержання у власність безоплатно земельної ділянки, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі йому безоплатно у приватну власність з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 гектара, яка знаходиться в межах села Хотів. До вказаного клопотання позивачем було додано копію паспорту, ідентифікаційного номера ОСОБА_1 та графічний матеріал, на якому зображено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до відповіді Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31 травня 2016 року №02-22/386, на адресу ОСОБА_1 було направлено копію рішення 7 позачергової сесії Хотівської сільської ради 7 скликання від 19 травня 2016 року №31/35, ухваленого за результатами розгляду заяви щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Так, згідно рішення Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №31/35 від 19 травня 2016 року "Про відмову на подану заяву", ОСОБА_1 було відмолено у задоволенні заяви від 6 травня 2016 року в зв`язку з тим, що на бажане місце розташування земельної ділянки, прийнято рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо передачі у приватну власність земельної ділянки, іншим громадянам.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2017 року відповідають, а доводи касаційних скарг є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно із пунктом "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.


................
Перейти до повного тексту