ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 442/5305/17
касаційне провадження № К/9901/29345/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.12.2018 (головуючий суддя: Герасимків Л.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2019 (головуючий суддя: Запотічний І.І., судді: Бруновська Н.В., Затолочний В.С.) у справі №442/5305/17 за позовом ОСОБА_1 до Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело" про визнання дій та рішень протиправними,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі - відповідач), треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело", в якому просив:
визнати протиправними дії та рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, яким за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ.№ М-1 загальною площею 26.1 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;
скасувати запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно.
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.12.2018, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2019, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз`яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскарження рішення про державну реєстрацію права власності за третьою особою на нежитлове приміщення безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо безперешкодного користування земельною ділянкою власне на якій і розміщений об`єкт нерухомості. Таким чином суди дійшли висновку, що спір направлений на захист прав цивільних, а отже виходячи із суб`єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин такий підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу у якій просить суд касаційної інстанції скасувати ці рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник стверджує, що у цій справі відсутній спір про право позаяк дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень.
Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Інші учасники процесу правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи встановлених судами, перевірив правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2017 державним реєстратором прийнято рішення №34832727 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомості (нежитлове приміщення - літ. № М-1) загальною площею 26,1 кв.м., що знаходиться за в АДРЕСА_1,
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.