Постанова
Іменем України
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 390/348/16-к
провадження № 51-6284км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Григор`євої І.В., Крет Г.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Руденко О.П.,
захисника Любович Л.В. (у режимі відеоконференції), виправданого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 березня 2019 року та ухвалу Кіровоградського апеляційного суду від
16 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013120170001202, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від
04 березня 2019 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК та виправданий на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) через недоведеність, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Цивільний позов прокурора в інтересах Кіровоградської обласної лікарні на загальну суму 8275,34 грн залишено без розгляду.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Як зазначено у вироку, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 27 червня 2013 року близько 16:30, керуючи автомобілем ЗАЗ-110307, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись у світлу пору доби на 9 км + 300 м автодороги "Т 12-05" Кіровоград - Олександрія на території Кіровоградського району Кіровоградської області, зі сторони м. Кіровограда в напрямку с. Аджамка, порушуючи вимоги п. 1.5,
п.п. "б, д" п. 2.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) (п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, при цьому, порушуючи вимоги п. 12.1 ПДР (п. 12.1: під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним), не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу, не впорався з керуванням автомобіля та допустив його виїзд за межі проїзної частини з подальшим наїздом на дерево, яке росло на лівому узбіччі щодо напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля: ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, як небезпечні для життя в момент заподіяння, та які призвели до її смерті, і перебувають у прямому причинному зв`язку з отриманими
в результаті дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями;
ОСОБА_3 - тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, внаслідок чого було спричинено смерть одного потерпілого та заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження іншому потерпілому.
Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 16 вересня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотні порушення норм кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що постанову слідчого про призначення судово-медичної експертизи від 24 березня 2014 року винесено в межах досудового розслідування. Зазначає, що копію вказаної постанови не було надано стороні захисту та ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що останній не мав процесуального статусу підозрюваного, про підозру йому було повідомлено лише 05 лютого 2016 року. Вважає, що суди суб`єктивно оцінили показання ОСОБА_3 . Стверджує, що суди обох інстанцій не дослідили такий доказ, як висновок інженерно-транспортної (автотехнічної) експертизи
від 21 січня 2016 року № 91. Зазначає, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. 419 КПК формально розглянув скаргу прокурора та постановив незаконне рішення.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Любович Л.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1, просить у задоволенні касаційної скарги прокурора відмовити, а судові рішення залишити без зміни. Вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Руденко О.П. підтримала касаційну скаргу прокурора частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник Любович Л.В. та виправданий ОСОБА_1 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Потерпілий ОСОБА_3 надіслав до суду клопотання, в якому просив розгляд провадження провести без його участі, заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до