Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 347/924/17
провадження № 61-38696св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Соколівська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2018 року у складі судді Гордія В. І. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Горейко М. Д., Ясеновенко Л. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_2 24 грудня 1998 року на суміжну земельну ділянку площею 0,8505 га, оскільки вважала, що у оспорюваному державному акті на землю не зазначена та відсутня заїзна дорога до її господарства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Косівського районного суду Івано-Франківської області.
18 червня 2020 року справу повторно розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки позивачу не було відомо про наявність оспорюваного державного акта.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2018 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просить залишити рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що при встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідачу ОСОБА_2 у АДРЕСА_1, що відбувалося восени 1998 року, були присутні інженер-землевпорядник, секретар сільської ради та сусіди.
Після проведення обмірів земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 24 грудня 1998 року на підставі рішення Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області № 15 від 22 грудня 1998 року було видано державний акт на право приватної власності на землю. Відповідно до даного державного акта ОСОБА_2 було передано у власність три земельні ділянки загальною площею 0,8505 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та для ведення особистого підсобного господарства (а. с. 5).
Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ІФ № 08-27/000050.
Відповідно до листа Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області № 74/02.2-12 від 01 лютого 2017 року та довідки Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області про склад сім`ї № 157 від 01 лютого 2017 року господарство ОСОБА_1 розташоване в АДРЕСА_1. В даному господарстві ОСОБА_1 зареєстрована одна. Земельна ділянка становить 0,75 га (для будівництва і обслуговування житлового будинку 0,01 га, сінокіс 0,74 га). Житловий будинок не зареєстрований. На даній земельній ділянці знаходиться стайня. До даного господарства заїзної дороги немає, причини невідомі (а. с. 16-17).
Згідно із актом обстеження від 14 березня 2017 року та висновку земельної комісії від 22 серпня 2017 року спірною дорогою позивач не користувалася з 2007 року, тобто протягом останніх 10 років у зв`язку із недобросусідськими відносинами та через встановлення ОСОБА_2 суцільного паркану (а. с. 15, 53).
У позивача та Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області відсутні дані про наявність дороги через спірну земельну ділянку до господарства позивача з часу надання сторонам цих земельних ділянок у користування.
ОСОБА_2 заявив у суді першої інстанції про застосування судом позовної давності, зазначивши, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 3 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України 1990 року), власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.