Постанова
Іменем України
08 липня 2020 року
м. Київ
справа № 465/6185/14-ц
провадження № 61-14559св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.,
у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 09 липня 2007 року № HAЕНG115290028 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 54 591,00 дол. США терміном до 08 липня 2022 року на придбання квартири, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Періодом сплати вважається період з "20" по "25" число кожного місяця.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 09 липня 2007 року № HAЕНG115290028, за яким у випадку невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором, боржник і його поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідачі ухиляються від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашають, внаслідок чого утворився борг на загальну суму 47 761,53 дол. США, що є порушенням законних прав ПАТ КБ "ПриватБанк".
Позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 09 липня 2007 року № HAЕНG115290028 у розмірі 47 761,53 дол. США, що за курсом 11,84 грн, відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 травня 2014 року складає 565 496,49 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2014 року в складі судді Алтухової О. Ю. позовні вимоги задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № HAЕНG115290028 від 09 липня 2007 року у розмірі 47 761,53 дол. США, що за курсом 11,84 грн, відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 травня 2014 року складає 565 496,49 грн, яка складається з наступного: 39 592,54 дол. США (еквівалентно 468 775,67 грн) - заборгованість за кредитом; 1 917,43 дол. США (еквівалентно 22 702,37 грн) - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 797,60 дол. США (еквівалентно 44 963,58 грн) - заборгованість за комісіями; 159,49 дол. США (еквівалентно 1 888,36 грн) - заборгованість з пені; а також штрафи: 21,11 дол. США (еквівалентно 249,94 грн) - штраф (фіксована частина); 2 273,35 дол. США (еквівалентно 26 916,46 грн) - штраф (процентна складова).
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у сумі 1 827,00 грн з кожного та витрати за подачу оголошення по 196,95 грн з кожного.
Заочне рішення місцевого суду мотивовано тим, що суду не надано належних доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення відповідачів від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до положень статті 617 ЦК України.
Справа неодноразово переглядалася в апеляційному порядку.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2014 року скасовано.
Позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № HAЕНG115290028 від 09 липня 2007 року у розмірі 493 366,40 грн, яка складається з: 468 775,67 грн заборгованості за кредитом, 22 702,37 грн заборгованості за відсотками, 1 888,36 грн заборгованості за пенею.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 4 000,00 грн.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення суперечить статті 61 Конституції України. Вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією судова колегія вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони суперечать приписам статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно яких продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.При цьому, судова колегія виходила з того, що кредитним договором, укладеним між сторонами, комісія передбачена фактично за обслуговування банком наданих споживачу грошових коштів. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Підлягають стягненню з відповідачів заборгованість за кредитом, відсотками та пенею.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким заочне рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення змінити, стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишок заборгованості за кредитним договором в розмірі 31 289,44 грн.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Фрунзенського районного суду м. Харкова.
04 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.
На підставі ухвали Верховного Суду від 05 червня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 12 червня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сімоненко В. М., Фаловська І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 січня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1 на погашення заборгованості перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № НАЕНG115290028 від 09 липня 2007 року. За рахунок коштів в сумі 384 000 грн, отриманих від продажу квартири було погашено як тіло кредиту, так і пеня, комісія, проценти. Таким чином, різниця між сумою заборгованості за кредитним договором (що вже включає проценти, штраф, пеню) та отриманою банком від продажу квартири сумою складає (415 289,44 - 384 000,00) 31 289,44 грн.
Звертаючись з позовом до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 після реалізації предмета іпотеки, банк фактично двічі стягує заборгованість за кредитом, яка є більшою, аніж сума, яка надавалась в кредит.
Заявник вважає таку вимогу банку несправедливою, такою, що порушує приписи статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 09 липня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № HAЕНG115290028, за умовами якого позивач надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 54 591,00 дол. США терміном до 08 липня 2022 року на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
Відповідно до пунктів 4.1 кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 вказаного договору банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 1,00 % від суми простроченого платежу, але не менше 1,00 грн за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору періодом сплати вважається період з "20" по "25" число кожного місяця.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 09 липня 2007 року № HAЕНG115290028 між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 09 липня 2007 року № HAЕНG115290028 (т. 1 а. с. 17).
Відповідно до зазначеного договору поруки ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед банком у тому ж обсязі, що і ОСОБА_1, а саме: повернути до 08 липня 2022 року кредит у сумі 54 591,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами та іншими виплатами, а також сплатою можливих штрафних санкцій, з "20" по " 25" число щомісяця.
Згідно із пунктом 11 договору поруки від 09 липня 2007 року № HAЕНG115290028, порука припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 січня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, на погашення заборгованості перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором від 09 липня 2007 року № HAЕНG115290028 у розмірі 415 289,44 грн із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" для чого ПАТ КБ "ПриватБанк" надано право від імені ОСОБА_1 укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною реалізації (т. 1 а. с. 102).
На підставі зазначеного судового рішення та договору купівлі-продажу квартири від 31 січня 2014 року іпотечне майно було реалізоване і кошти у розмірі 384 000,00 грн 05 лютого 2014 року було зараховано в порядку, передбаченому пунктом 3.3 кредитного договору (т. 1 а. с. 103).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).