Постанова
Іменем України
08 липня 2020 року
м. Київ
справа № 263/7338/17
провадження № 61-41770св18
Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - виконавчий комітет Маріупольської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради "Керуюча компанія "Західна", Відділ у справах дітей Центральної районної адміністрації Маріупольської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу виконавчого комітету Маріупольської міської ради на постанову Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі службового ордеру № НОМЕР_1 від 01 вересня 2003 року, виданого виконавчим комітетом Маріупольської міської ради ОСОБА_1 на сім`ю із трьох осіб, яка складалася із дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_5, надана квартира АДРЕСА_1 як службове житло.
Ордер видано ЖКП "Житло "Центр" на підставі рішення Виконкому Маріупольської міської ради № 333 від 20 серпня 2003 року "Про затвердження списків із надання житлової площі у будинках повторного заселення".
Станом на 12 січня 2017 року у спірній квартирі зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_1 - квартиронаймач, ОСОБА_2 - дружина,
ОСОБА_5 - син, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_4 - донька, ОСОБА_6 - брат дружини.
Відповідно до акта обстеження житлового приміщення від 27 лютого
2017 року, у спірній квартирі ніхто не проживає приблизно з січня 2016 року. У квартирі відключено газ, воду та електроенергію. Крім того, станом на лютий 2017 року існує заборгованість за послуги з оплати комунальних послуг: за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території -
6 253,88 грн; КП "Комунальник" - 1 526,94 грн; КП "МПУ ВКХ" - 90,98 грн;
ККП "Маріупольтепломережа" - 12 029,39 грн.
У зв`язку з тим, що відповідачі не проживають у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, не працюють на підприємстві "Житло "Центр", яке надавало службове житло, не сплачують комунальні послуги та не забезпечують належне утримання квартири, виконавчий комітет Маріупольської міської ради просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - службовою квартирою
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2018 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житлом - квартирою
АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, на підставі положення статей 71, 72, 124 ЖК України, виходив із того, що оскільки відповідачі не проживають у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, не працюють на підприємстві "Житло "Центр", яке надавало службове житло, не сплачують комунальні послуги та не забезпечують належне утримання квартири, яке б відповідало санітарним нормам, а тому є такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 28 лютого 2018 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову Виконавчого комітету Маріупольської міської ради відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду із позовом та не надано доказів поважності причин пропуску такого строку, а тому відповідно до положень статті 267 ЦК України позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При цьому суд вважав, що той факт, що ОСОБА_1 (відповідач по справі) не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2018 року виконавчий комітет Маріупольської міської ради звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року та залишити в силі заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 жовтня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У вересні 2018 року справу № 263/7338/17 передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Сімоненко В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 71 ЖК України, якими передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення лише протягом шести місяців.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності, апеляційний суд не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня
2018 року у справі № 653/1096/16, відповідно до якого негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу відповідного порушення права, зокрема позов власника про виселення з службового житлового приміщення.
Апеляційний суд не звернув належної правової уваги на той факт, що ОСОБА_1 припинив трудові правовідносини із ЖКП "Житло "Центр", не проживає із сім`єю у спірній квартирі понад шість місяців, має борги зі сплати комунальних послуг, недбало ставиться до службової квартири, що є підставою для визнання осіб такими, що втратили право користування майном.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, 01 вересня 2003 року ОСОБА_1 та його сім`ї : дружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_5, надано квартиру АДРЕСА_1 як службове житло, на підставі ордеру № НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Маріупольської міської ради.
Ордер видано ЖКП "Житло "Центр", на підставі рішення виконкому Маріупольської міської ради від 20 серпня 2003 року № 333 "Про затвердження списків із надання житлової площі у будинках повторного заселення".
Із копії особового рахунку від 12 січня 2017 року № 1810 та довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг від 05 жовтня 2017 року № 29.3/135131 встановлено, що у спірній квартирі зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_1 - квартиронаймач, ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_5 - син, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_4 - донька, ОСОБА_6 - брат дружини.
Відповідно до листа ЖКП "Житло "Центр" від 23 лютого 2017 року № 395, ОСОБА_1 працював на підприємстві з 23 жовтня 2012 року
до 16 листопада 2012 року, ОСОБА_2 на підприємстві не працювала.
Підприємство із позовом про виселення сім`ї ОСОБА_1 не зверталося.
Актом обстеження житлового приміщення від 27 лютого 2017 року встановлено, що у спірній квартирі ніхто не проживає приблизно з січня
2016 року. У квартирі відключено газ, воду та електроенергію. Крім того, станом на лютий 2017 року у відповідачів існує заборгованість за послуги з оплати комунальних послуг: за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території - 6 253,88 грн; КП "Комунальник" - 1 526,94 грн;
КП "МПУ ВКХ" - 90,98 грн; ККП "Маріупольтепломережа" - 12 029,39 грн.
Згідно із довідкою Департаменту міського майна Маріупольської міської ради від 28 вересня 2017 року № 36-56511-36.1, квартира
АДРЕСА_1 виділена ЖКП "Житло "Центр" та включена до числа службової житлової площі підприємства відповідно до п. 3 рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 20 серпня 2003 року № 332 "Про розподіл квартир первинного та повторного заселення". Рішення про переведення із службової в ордерну вищевказаної квартири не приймалося.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо строку позовної давності
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і оста точність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня
1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня
2013 року).
Згідно зі статтею 256 Цивільного Кодексу України (далі- ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).