Постанова
Іменем України
08 липня 2020 року
місто Київ
справа № 498/232/17
провадження № 61-40107св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю в формі малого науково-технічного підприємства "Терравіск", ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великомихайлівська селищна рада Великомихайлівського району Одеської області
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Калараша А. А., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2017 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю в формі малого науково-технічного підприємства "Терравіск" (далі - ТОВ "Терравіск"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області
(далі - Великомихайлівська селищна рада) про скасування рішень, визнання недійсними правовстановлюючих документів, визнання права власності на спадкове майно.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що його батько ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу придбав у Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств квартиру НОМЕР_2, що складало 52/100 часток житлового будинку на АДРЕСА_3, який розташований на земельній ділянці, належній АДРЕСА_4, і складався з одного житлового будинку літ. "А", житловою площею 64, 7 кв. м, та господарських будівель: літньої кухні літ. "Б", погреба літ. "В", сараїв літ. "Г" і "Д", огорожі №№ 1 і 2.
ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 21 листопада 1990 року придбав у Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств 19/100 часток цього ж будинку.
За договором купівлі-продажу від 12 січня 1991 року ОСОБА_5 продав, а Товариство з обмеженою відповідальністю (фірма) "Капітал" Лтд" (далі - ТОВ "Капітал") придбало 19/100 часток або 1/3 частину цього будинку.
Власником 29/100 часток цього АДРЕСА_5, був батько відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_6, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого комітетом по приватизації Великомихайлівської районної ради народних депутатів 20 січня 1995 року № 342.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 травня 2000 року ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, і спадкове майно складається із квартири № 1 , що становить 29/100 часток будинку.
За договором від 20 вересня 2000 року, укладеним між ТОВ "Капітал" і ТОВ "Терравіск", ТОВ "Капітал" продало, а ТОВ "Терравіск" придбало 19/100 часток або 1/3 частину зазначеного будинку.
За позовом ОСОБА_4, поданим 20 липня 2003 року, рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року у справі НОМЕР_2, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, на ОСОБА_4 переведені права та обов`язки покупця за згаданим договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року.
Ухваливши рішення про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок на АДРЕСА_3 станом на 20 вересня 2000 року був об`єктом права спільної часткової власності. Суд дійшов такого висновку дослідивши, зокрема, технічний паспорт на домоволодіння, виготовлений Великомихайлівським БТІ, відповідно до якого власниками домоволодіння є: батько позивача з ідеальною часткою 52/100 на підставі договору купівлі-продажу; ОСОБА_2 з ідеальною часткою 29/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину; ТОВ "Терравіск" з часткою 19/100 на підставі договору купівлі-продажу.
Під час розгляду зазначеної цивільної справи, скориставшись відсутністю арешту на будинок або заборони його відчуження, за договором купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року ТОВ "Терравіск" продало, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_7, яка належала продавцю на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу, підписаного сторонами 20 вересня 2000 року.
Надалі, рішенням виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради від 26 січня 2007 року № 9 замінено договір купівлі-продажу від 21 листопада 2003 року № 1597 на інший правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_2 .
Зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що ОСОБА_2, як покупець, фактично придбав не квартиру № 3, а 19/100 або 1/3 частини будинку, проте ці права за згаданим судовим рішенням з моменту посвідчення договору від 20 вересня 2000 року були переведені і належали батьку позивача ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_4 не встиг зареєструвати своє право власності на зазначені 19/100 будинку, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач прийняв спадщину шляхом подання 11 травня 2012 року до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області відповідної заяви про прийняття спадщини, державним нотаріусом цієї контори щодо майна спадкодавця ОСОБА_4 заведена спадкова справа № 198/2012 і зареєстрована у Спадковому реєстрі за № НОМЕР_1 .
Відповідач, ОСОБА_3, як син спадкодавця ОСОБА_4, 18 жовтня 2012 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, відкритої після смерті свого батька.
Постановою державного нотаріуса Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шавша Г. М. від 27 лютого 2015 року № 315/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що він не надав документи про належність спадкодавцеві 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Такій реєстрації також перешкоджає та обставина, що спірна частина будинку вже була зареєстрована як квартира № 3 на ім`я ОСОБА_2 .
Викладені обставини стали підставою звернення до суду з цим позовом.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив застосувати позовну давність.
Великомихайлівська селищна рада позовні вимоги не визнала, її представник пояснив, що житловий будинок на АДРЕСА_3 є багатоквартирним житловим будинком. Вважала, що позивач не надав підтверджень про порушення з боку виконавчого комітету під час ухвалення оскаржуваного рішення. Зазначила, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням вимог законодавства.
ОСОБА_3 визнав заявлені позовні вимоги.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 12 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_4 на момент смерті не був власником 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 у встановленому законом порядку. Якщо спадкодавцем право власності на 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 у встановленому законом порядку зареєстровано не було, то відповідно до статті 1216 ЦК України воно не переходить до спадкоємців у порядку спадкування. Позивачем не надано доказів порушення виконавчим комітетом Великомихайлівської селищної ради законодавства під час ухвалення рішення щодо зміни правовстановлюючого документа.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 12 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 14 листопада 2003 року за реєстром № 1750 Фрунзівською державною нотаріальною конторою Одеської області, за яким ТОВ "Терравіск" продало, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_7, яка належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу, підписаного сторонами 20 вересня 2000 року.
Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 26 січня 2007 року № 9, яким замінено правовий документ - договір купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року № 1597 на інший правовий документ - свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_2 .
Визнано недійсним видане 05 червня 2007 року виконавчим комітетом Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області свідоцтво про право власності, за яким квартира АДРЕСА_7 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на 19/100 або 1/3 частини, які іменуються також як квартира АДРЕСА_7 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов висновків про те, що жодна з квартир у встановленому порядку не була виділена в окремий об`єкт права власності та не була поділена між співвласниками домоволодіння через укладення відповідного договору, який посвідчується в нотаріальному порядку, а тому квартири є частками домоволодіння в АДРЕСА_3 .
Оскільки підставою для здійснення державної реєстрації є рішення суду з відміткою про набрання ним чинності, яка в цьому випадку могла бути вчинена після отримання копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, а ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, то спадкодавець не мав реальної можливості за життя здійснити за собою державну реєстрацію права власності спірної частки домоволодіння. Відсутність державної реєстрації права власності спадкодавця на 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 є перешкодою ОСОБА_1 в отриманні, а нотаріусу - у видачі свідоцтва про право на спадщину на цю частку домоволодіння. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав підстави для звернення до суду з вимогами про захист своїх прав як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_4 .
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що на час вирішення судового спору та переведення прав покупця на ОСОБА_4, ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу з ТОВ "Терравіск", за яким ОСОБА_2 придбав спірну частку домоволодіння, а в подальшому за рішенням виконавчого комітету Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області від 26 січня 2007 року № 9 замінив правовстановлюючий документ, договір купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року № 1597, на новий документ, свідоцтво про право приватної власності, змінивши, таким чином, без здійснення виділу (поділу) та без припинення права спільної часткової власності режим права власності на спірний об`єкт нерухомості, що становило перешкоду в отриманні правовстановлюючого документа на спірну частку домоволодіння спадкодавцем і перешкоджає в отриманні свідоцтва про право на спадщину його спадкоємцю.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що виконавчий комітет Великомихайлівської селищної ради, замінивши правовстановлюючий документ - договір купівлі-продажу від 21 листопада 2000 року № 1597 - на свідоцтво про право приватної власності на ім`я ОСОБА_2, тим самим змінив і правовий режим власності спірного майна з спільної часткової власності на будинок на приватну власність на квартиру як на окремий (виділений в натурі) самостійний об`єкт нерухомості. Заміна правовстановлюючого документа, договору про купівлю частки у домоволодінні та видача нового документа, свідоцтва про право приватної власності, відбулася без виділу або поділу в натурі між співвласниками, під час існування невирішеного судового спору в іншій справі та без припинення права спільної часткової власності.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у липні 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2018 року та залишити в силі рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 12 січня 2018 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Зокрема стверджує, що:
- визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права власності на спірне нерухоме майно є порушенням вимог частини другої статті 331 та статті 1218 ЦК України;
- апеляційний суд не врахував, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у справі № 498/1762/13-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, зобов`язання не перешкоджати у здійсненні права власності та виселення;
- незважаючи на те, що рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року на батька позивача переведено права та обов`язки покупця 19/100 частин зазначеного будинку, позивач у цій справі просить визнати за ним право власності на 29/100 частин цього житлового будинку, що не відповідає обсягу майнових прав, які належали спадкодавцеві;
- ТОВ "Терравіск" станом на 2003 рік був законним власником майна, тому (відповідно до статті 225 ЦК Української РСР) мав законне право на його продаж, визнання привілейованого (переважного) права покупця спадкодавцем ОСОБА_4 відбулося лише у 2012 році, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 14 листопада 2003 року;
- апеляційний суд не дослідив питання застосування наслідків недійсності правочину, визначених частиною першою статті 216 ЦК України, не врахував, що ОСОБА_2 за час володіння квартирою поніс витрати з її утримання та поліпшення побутово-комунальних умов;
- належним способом захисту прав ОСОБА_1 є пред`явлення віндикаційного позову у порядку частини першої статті 388 ЦК України;
- не досліджено питання застосування позовної давності до спірних правовідносин;
- спадкодавець ОСОБА_4 за життя визнав, що договір купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, укладений між ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_2, є дійсним та законним, оскільки ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 11 липня 2006 року закрито провадження у справі за заявою прокурора Великомихайлівського району Одеської області в інтересах ОСОБА_4 про визнання недійсним цього договору у зв`язку з відмовою від позову;
- не враховано, що відповідно до статті 382 ЦК України квартира як об`єкт права власності є ізольованим помешканням у житловому будинку, призначеним та придатним для постійного у ньому проживання, що свідчить про те, що спірна квартира не була у власності кількох осіб;
- всупереч правилам частини першої статті 372 ЦПК України апеляційний суд не відклав розгляд справи за відсутності відомостей про вручення судової повістки ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_3 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення у зв`язку з її необґрунтованістю, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Зазначає, що відповідно до правил статей 128, 224, 227 ЦК Української РСР та рішення суду від 15 липня 2008 року батько позивача ОСОБА_4 з дня підписання договору купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року набув право власності на спірну частину будинку, яка іменується ще як квартира № 3 . Стверджує, що відмова у задоволенні позову за рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у справі № 498/1762/13-ц обґрунтована тим, що до участі у справі не залучено як відповідачів усіх заінтересованих осіб, що не перешкоджає позивачу повторно звернутися з позовом до належних відповідачів.
Щодо вимог про визнання в порядку спадкування права власності на спірну частину будинку, то позивач зазначає, що такі позовні вимоги були уточнені і у заяві зазначено, що предметом позову є не 29/100 або 1/3 частини, а 19/100 або 1/3 частини будинку, які йменуються як квартира № 3 .
Посилання у касаційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин правил статті 388 ЦК України позивач вважає помилковими, оскільки оспорюваний договір було укладено до набрання чинності ЦК України. Також позивач вважає, що ним не пропущено позовну давність, оскільки він дізнався про порушення своїх прав лише 30 вересня 2013 року.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з відомостями із інвентарної справи, а саме, довідки про приналежність будинку АДРЕСА_3, цей будинок до 1990 року знаходився у власності Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств.
На підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 січня 1991 року № 342, виданого Великомихайлівським комітетом по приватизації, квартира № 1 стала належати ОСОБА_6 ; квартира НОМЕР_2 згідно з договором купівлі-продажу від 21 листопада 1990 року, посвідченим Великомихайлівською державною нотаріальною конторою, - ОСОБА_4 ; квартира № 3 згідно з договором купівлі-продажу від 21 листопада 1990 року, посвідченим Великомихайлівською державною нотаріальною конторою, - ОСОБА_5 .
На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 придбав у Великомихайлівського комбінату комунальних підприємств квартиру НОМЕР_2, що складає 52 / АДРЕСА_11 . Договір посвідчений 21 листопада 1990 року за реєстром № 452 Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області та зареєстрований Великомихайлівським БТІ в книзі 9 за № 1597.
Також на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12 січня 1995 року за реєстровим № 27 Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області, ОСОБА_5 продав 19/100 або 1/3 частину зазначеного житлового будинку ТОВ "Капітал".
Суд апеляційної інстанції на підставі наведеного вважав встановленим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 21 листопада 1990 року придбали належні їм квартири, які складали відповідні частки (52/100 та 19/100) у домоволодінні в АДРЕСА_3, яке належало Великомихайлівському комбінату комунальних підприємств.
Інша частина домоволодіння - 29/100 часток належала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності, виданого комітетом по приватизації Великомихайлівської районної ради народних депутатів 20 січня 1991 року.
Придбані жилі приміщення в смт Велика Михайлівка Великомихайлівського району Одеської області (квартири) складали певні частки у спільній частковій власності на домоволодіння.
Жодна з квартир як відособлених частин домоволодіння у встановленому порядку не була виділена в натурі та не була поділена між співвласниками домоволодіння через укладення відповідного договору, який посвідчується в нотаріальному порядку, або у судовому порядку, а тому квартири є частками домоволодіння в АДРЕСА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 травня 2000 року, виданого за реєстром № 1275 Великомихайлівської державної нотаріальної контори Одеської області у спадковій справі № 349/2000, ОСОБА_2 успадкував квартиру АДРЕСА_12, яка складає 29/100 зазначеного будинку, після смерті батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року ТОВ "Капітал" продало, а ТОВ "Терравіск" придбало 19/100 або 1/3 частину будинку.
За договором купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Фрунзівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 придбав у ТОВ "Терравіск" квартиру АДРЕСА_7 .
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 липня 2008 року у справі НОМЕР_2, яке набрало законної сили 14 березня 2012 року, на ОСОБА_4 переведено права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 20 вересня 2000 року щодо 19/100 або 1/3 частини житлового будинку.
Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З матеріалів інвентарної справи та генерального плану будинку АДРЕСА_3 встановлено, що частки в цьому будинку не виділялися і будинок є у спільній сумісній власності згаданих осіб.
Відповідно до копії спадкової справи № 198/2012 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, ОСОБА_1 прийняв спадщину шляхом подання 11 травня 2012 року до Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області відповідної заяви. ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги 18 жовтня 2012 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, відкритої після смерті свого батька.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 щодо спадкового майно. Згідно з заявою від 27 лютого 2015 року позивач звернувся до нотаріальної контори з приводу видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 27 лютого 2015 року державного нотаріуса Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Шавша Г. М. ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через те, що він не надав документи про належність спадкодавцеві 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що він є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_4, який за життя не встиг оформити право власності на належні йому 19/100 або 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3, а також, що право власності на спірну частку у будинку оформлено за ОСОБА_2 як на окрему квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року, укладеного між ТОВ "Терравіск" та ОСОБА_2, а також відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Великомихайлівською селищною радою на підставі рішення виконавчого комітету від 26 січня 2007 року № 9.
Отже, судами встановлено, що спір виник щодо 19/100 або 1/3 частини житлового будинку, які складають квартиру № 3 у цьому будинку .
Щодо режиму права власності на будинок
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 заперечує, що будинок АДРЕСА_3 перебуває у спільній частковій власності, стверджує, що будинок є багатоквартирним, квартири у цьому будинку перебувають у приватній власності окремих осіб, які не є співвласниками будинку в цілому.
Оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, частки у будинку (які йменуються також квартирами) набуті у власність до набрання чинності ЦК України, то, визначаючи особливості набуття у власність майна, необхідно керуватися положеннями ЦК Української РСР.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.
Майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність) (стаття 112 ЦК Української РСР).
Кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію (стаття 115 ЦК Української РСР).