ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2020 року
м. Київ
справа №460/1061/19
адміністративне провадження №№К/9901/34446/19, К/9901/4229/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В. Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Івченка М.В.
представника відповідача Васіної І.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції справу №460/1061/19
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив суд:
1. Визнати бездіяльність відповідача щодо надмірно тривалого не виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кононова та інші проти України" від 06.06.2013, яким зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 в частині виконання ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008, - незаконною і протиправною;
2. Стягнути з відповідача на його користь кошти для придбання житла (матеріальну шкоду, збитки, сатисфакцію, грошову оцінку, еквівалент) в національній валюті (гривні) у сумі еквівалентній 80 000 доларів США за курсом Національного банку України, що згідно перерахунку на час подачі позову становить 2 118 440 грн., враховуючи і дискримінаційну, незаконну і протиправну бездіяльність відповідача, що призвели до надмірно тривалого зволікання (волокита, соботажу) і невиконання судових рішень;
3. Стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 200 000 грн. за дискримінаційну, незаконну і протиправну бездіяльність відповідача, що призвело до надмірно тривалого невиконання та зволікання виконанням судових рішень.
4. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що у Державній виконавчій службі надмірно тривалий час перебуває без належного виконання виконавче провадження № 38662180 з приводу виконання Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кононов та інші проти України" від 06 червня 2013 року, куди входить і заява ОСОБА_1" щодо виконання рішень національних судів ухвалених на користь позивача, де відповідачем (боржником) є Держава Україна в особі Секретаріату урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який є структурним підрозділом відповідача, як орган представництва який відповідальний за виконання рішень Європейського суду з прав людини. Уважає, що бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що породжує і завдає його сім`ї матеріальної та моральної шкоди та є підставою стягнення коштів для придбання житла. Зазначає, що ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008, ухвалено стягнути з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164 004,75 грн. для придбання житла. Однак, зазначене відповідачем не виконується, хоча наявне рішення Європейського суду з прав людини. Крім того, зазначив, що з метою придбання житла він взяв за основу оголошення із Інтернет ресурсу про продаж будинку за ціною 80 000 доларів США. Також, позивачем заявлено до стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень за надмірно тривале невиконання судового рішення, з урахуванням глибини і тривалості душевних страждань. З підстав наведених у позовній заяві, позивач просив суд позов задовольнити повністю (а.с.2-4).
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Судом першої інстанції установлено, що ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року у справі № 6-А-4/08 було задоволено заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання постанови суду. Змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 червня 2007 року та вирішено стягнути з Ради на його користь 164004,75 грн. для придбання житла.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року було викладено у новій редакції: "Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 року та зобов`язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України".
7. З огляду на тривале невиконання місцевою Радою судового рішення ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 06 червня 2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (заява №11770/03 та 89 інших заяв) встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також порушення статті 13 Конвенції. При цьому ЄСПЛ зобов`язав державу-відповідача виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними.
8. Зокрема, було зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1, а саме (згідно тексту рішення та додатку 1 до нього) ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26 червня 2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05 червня 2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
9. 03 липня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М.В. відкрито виконавче провадження № 38662180 з примусового виконання рішення № 11770/03, виданого 06 червня 2013 року ЄСПЛ про:
(а) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1 (за винятком заяв № 28061/08 та 28071/08), та 1500 (одну тисячу п`ятсот) євро
(і) кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 2, та
(іі) заявникам за заявами № 28061/08 та 28071/08 в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти (а.с.11).
10. Не погоджуючись із бездіяльністю Мінюсту щодо надмірно тривалого невиконання рішення ЄСПЛ у справі "Кононова та інші проти України" від 06 червня 2013 року у частині виконання ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій
11. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 по справі № 460/1061/19 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості та моральної шкоди.
12. Рішенням суду визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року у справі "Кононова та інші проти України" (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) у частині виконання рішення національного суду, ухваленого на користь ОСОБА_1 Стягнено з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
13. Суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи була підтверджена бездіяльність Міністерства юстиції України щодо виконання рішення ЄСПЛ.
14. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019 по справі №857/9849/19 апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 по справі №460/1061/19 без змін.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
15. З рішенням суду першої та апеляційної інстанції не погодився ОСОБА_1 та звернувся з касаційною скаргою. Оскаржуючи судові рішення у частині відмови в задоволені позовних вимог зазначив про надмірно тривалий час невиконання судових рішень в частині стягнення з боржника на його користь визначеної суми коштів для придбання житла що призвело до знецінення встановленої суми. Надмірно тривале не виконання судового рішення призводить до повного ігнорування та саботаж виконання рішення ЄСПЛ. Станом на 2019 рік склад його сім`ї становить 5 осіб та сплинуло понад 10 років з часу прийняття судових рішень, які не виконуються.
16. Для визначення розміру коштів для придбання житла (відшкодування матеріальних збитків, шкоди, витрат, грошової оцінки, еквівалент, сатисфакція) позивачем було взято за основу оголошення із інтернет ресурсу про продаж за середньою ціною відремонтованого в АДРЕСА_1 трьох кімнатного житлового будинку за ціною 80 000 доларів США.
17. Згідно практики ЄСПЛ держава несе повну відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають в межах контролю органів влади.
18. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також просив винести окрему ухвалу за зловживання правами та недотримання своїх обов`язків посадовими і службовими особами з боку відповідача.
19. Міністерство юстиції України у касаційній скарзі зазначило, що заходи примусового виконання рішення національного суду першочергово зобов`язаний ужити державний виконавець, на виконанні в якого перебуває рішення національного суду, а не Міністерство юстиції України, що проігноровано вищевказаним рішенням Рівненського окружного адміністративного суду та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду.
20. Тобто, підстави для здійснення заходів примусового виконання по рішенню Європейського суду з прав людини, в якому боржником є держава Україна, відсутні та не передбачені чинним законодавством.
21. Також зазначили, що вирішення питання про стягнення з Міністерства юстиції України моральної шкоди за невиконання рішення національного суду у розмірі 50 000 грн., є необґрунтованим оскільки законодавством передбачено, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди. При цьому мотивувальна частина позовної заяви не містить посилання на рішення судів, якими визнано протиправними дії або бездіяльність Міністерства юстиції України.
22. Крім того, за приписом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою. Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету. Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, однак суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги на суб`єктний склад учасників процесу.
23. Просили скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
24. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
26. Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 року на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.
27. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
28. Відповідно до преамбули Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV (далі - Закон України № 3477-IV від 23.02.2006), цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з упровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.
29. У силу вимог статті 2 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції (995_004). Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
30. За приписами Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 та Указу Президента України від 25.06.2002 №581 "Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах", Кабінет Міністрів України постановою Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006 №784 (далі - Постанова №784) постановив покласти на Міністерство юстиції функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
31. За приписами частини 1-3 статті 11 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз`ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;
б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.
Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.
32. Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем`єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.
33. Згідно зі статтею 1 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006, орган представництва вживається у такому понятті - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
34. Частиною першою статті 10 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 регламентовано, що з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.
35. У частині другій цієї статті Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 визначено, що додатковими заходами індивідуального характеру є:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції ( 995_004 ) (restitutio in integrum);
б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
36. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом:
а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;
б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
37. Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Кононова та інші проти України" (заява №11770/03 та 89 інших заяв) від 06.06.2013 постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, постановлено, що було порушення статті 13 Конвенції, постановлено що, держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, а саме за заявою 37355/0828/07/2008 зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1, а саме (згідно тексту рішення та додатку 1 до нього) - ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
38. Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
39. Відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
40. Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
41. Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
42. Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.