ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 754/13244/16-а
адміністративне провадження № К/9901/36945/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 22.02.2017р. (суддя - Шевчук О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017р. (судді - Літвіна Н.М., Ганечко О.М., Коротких А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправними дії Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо переведення його на пенсію по інвалідності у відповідності до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.07.2016 року;
-зобов`язати поновити йому виплату пенсії по інвалідності обчислену у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в розмірі 60% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) з 01.08.2016 року з урахуванням проведених виплат.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що має статус інваліда війни. У лютому 2013 року йому призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". У зв`язку з отриманням у серпні 2016 року пенсії у меншому розмірі, ознайомившись з матеріалами пенсійної справи, позивач дізнався, що відповідачем його було переведено на пенсію по інвалідності відповідно положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вважає дії відповідача щодо переведення його на пенсію за нормами іншого Закону без його згоди протиправними.
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 22.02.2017р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017р., позов задоволено.
Визнано неправомірними дії Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду міста Києва щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності у відповідності до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.07.2016 року протиправними.
Зобов`язано Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України міста Києва поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності обчислену у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в розмірі 60% відповідних сум грошового забезпечення (заробітку) з 01.08.2016 року з урахуванням проведених виплат.
З ухваленими судовими рішеннями не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі встановлено дійсні обставини справи, не надано їм належної оцінки та ухвалено рішення, які на думку відповідача, підлягають скасуванню.
Крім того посилався на те, що управлінням не вчинялись дії щодо переведення позивача на інший вид пенсії, натомість пенсійне забезпечення розраховано згідно наданих до пенсійної справи документів.
Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом ІІІ групи, має статус інваліда війни та перебуває на пенсійному обліку в Лівобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
03.12.2013 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
В липні позивач отримав пенсію в розмірі 7121 грн. 35 коп., а в серпні - в розмірі 3 349 грн. 38 коп.
10.08.2016 для з`ясування правових підстав переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на пенсію по інвалідності відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.
Листом від 26.08.2016 №11584/13/М-978 відповідач повідомив позивача про те, у зв`язку з передачею пенсійним органам функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, його пенсійна справа була переглянута та приведена у відповідність до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
08.09.2016 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про роз`яснення підстав переведення його на іншу пенсію, на яку отримав відповідь від 19.09.2016 №13511/13/М-978/1 за змістом аналогічну попередній.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що призначення пенсії особі та переведення з одного виду пенсії на інший, можливе лише за наявності відповідної заяви від особи стосовно здійснення таких дій. Разом з тим, з матеріалів справи не встановлено та відповідачем не надано доказів наявності такого звернення позивача з заявою про призначення або переведення з одного виду пенсії на інший, а самовільне переведення позивача на іншу пенсію чинним законодавством не передбачено та істотно порушує права позивача, оскільки внаслідок таких дій розмір його пенсійного забезпечення суттєво зменшився.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає їх обгрунтованими з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію та членів їх сімей визначено Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до частини 1, 2 статті 1 Закону №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.