ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 160/10737/19
адміністративне провадження № К/9901/9423/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Стеценка С.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу №160/10737/19
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі- ГУПФУ в Дніпропетровській області) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 (постановлена в складі головуючого судді Бондар М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 (ухвалена в складі колегії суддів: головуючого -судді: Олефіренко Н.А., суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.), -
В С Т А Н О В И В:
Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 (далі- позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ГУПФУ в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати бездіяльність ГУПФУ в Дніпропетровській області щодо не поновлення позивачці пенсії протиправною;
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене у листі від 31.07.2019;
- зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 21.08.1996 вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 21.02.1997 і станом на сьогоднішній день, призначеної по закону пенсії не отримує. З метою реалізації свого права на поновлення пенсії, позивачка у цій справі звернулась до відповідача з особистою відповідною заявою про поновлення їй пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Проте, відповідач незаконно відмовив в поновленні виплати пенсії. Дії щодо такої відмови вважає неправомірними і дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв`язку із чим звертається до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 позовні вимоги в частині зобов`язання ГУПФУ в Дніпропетровській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 28.04.2019 залишені без розгляду.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 03.03.2020 ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 залишив без змін.
Залишаючи без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 28.04.2019, суд першої інстанції, з висновками якого погодився Третій апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що позов в частині зобов`язання провести поновлення виплати пенсії за цей період подано до суду з пропуском шестимісячного строку, отже позовні вимоги в цій частині слід залишити без розгляду на підставі частини 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з урахуванням того, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайшов інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та провадження в суді касаційної інстанції
Не погодившись з ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020, ОСОБА_1 27.03.2020 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані рішення, справу направити до суду першої інстанції в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія позивачці.
У скарзі посилається на те, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час може бути поданий без обмеження будь-яким строком.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до змісту якого просить у задоволенні скарги відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою від 13 липня 2020 року Верховний Суд призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у зв`язку з перебування судді Стрелець Т.Г. у відпустці, визначено склад суду: головуючий -суддя: Тацій Л.В., судді: Бучик А.І., Стеценко С.Г.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статті 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого "однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості".
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися "з огляду на умови сьогодення" (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі "Тайрер проти Сполученого Королівства" (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.