ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Пророка В. В. на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 487/2376/18 (провадження № 14-92цс20)
за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхімскло» (далі - ТОВ «Промхімскло»), фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Заводський відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Заводський ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області), про зняття арешту з майна та виключення його з опису
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2019 року у складі судді Бобрової І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Промхімскло», ФОП ОСОБА_2 про зняття арешту з майна та виключення його з опису.
Позовна заява мотивована тим, що у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження з виконання судового рішення про стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «Промхімскло» 318 тис. 554 грн заборгованості та судових витрат. У межах цього виконавчого провадження 20 лютого 2014 року постановою державного виконавця накладено арешт на майно боржника та 28 лютого 2014 року описано й арештовано автомобіль марки ЗАЗ DАEWOO, модель Т13110, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який належав на праві власності ОСОБА_2 . Проте 06 травня 2014 року Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення, яким визнав право власності на автомобіль за позивачкою та виділив його у власність ОСОБА_1 в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Посилаючись на вказані обставини та частину першу статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду), позивачка просила зняти арешт із зазначеного автомобіля та виключити його з акта опису.
02 травня 2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка пропустила позовну давність, про застосування якої заявив представник ТОВ «Промхімскло», вважаючи, що про порушення свого права вона дізналась у травні 2014 року, а з позовом до суду звернулася 25 квітня 2018 року.
04 липня 2019 року Миколаївський апеляційний суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2019 року - без змін.
Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції. У частині вирішення позовних вимог про виключення майна з акта опису апеляційний суд вважав, що такого способу захисту, як виключення майна з акта опису, чинне законодавство не передбачає, а суд може захистити порушене право відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) лише у спосіб, визначений законами України. При цьому колегія суддів урахувала, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З посиланням на пункт 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 позовної давності.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій порушують її право, передбачене частиною четвертою статті 41 Конституції України, статтями 316, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на безперешкодне користування власністю. Позивачка вказує, що має право на судовий захист як власник спірного автомобіля, зокрема, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном з огляду на те, що підстави для арешту цього майна та оголошення зборони його відчуження на теперішній час відсутні, проте вона позбавлена права розпоряджатись належним їй майном.
При цьому ОСОБА_1 зазначає, що дізналась про накладений арешт на спірний автомобіль лише у 2018 році під час звернення до регіонального сервісного центру МВС в Миколаївській області з питання зняття автомобіля з реєстрації. Після цього вона звернулась до Заводського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області та отримала відповідь, що для зняття арешту з автомобіля необхідно звернутись до суду. Тобто позовну давність до вимог про зняття арешту з автомобіля вона не пропустила.
Крім того, Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено строку звернення за захистом свого порушеного права або позовної давності до вимог про зняття арешту з майна боржника.
ОСОБА_1 також посилається на наявність неоднакової судової практики в аналогічних справах, а саме на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2018 року у справі № 648/3259/18, яким задоволено позов фізичної особи, поданий до суду 30 листопада 2018 року, про зняття арешту з майна, накладеного постановою відділу державної виконавчої служби від 15 жовтня 2008 року.
27 травня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Підставою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала неоднакове застосування судами норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 268 ЦК України через призму застосування чи незастосування позовної давності до вимог власника, який є фактичним володільцем майна, про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні цим майном, тобто до негаторних позовів (зокрема, про зняття арешту з автомобіля та виключення його з опису), та необхідність у зв`язку з цим формування єдиної правозастосовчої практики з питання застосування вказаних норм права.
Так, у пункті 4-3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (в редакції постанови від 25 грудня 1992 року № 13) судам роз`яснено, що на вимоги про виключення майна з опису поширюється трирічна позовна давність. Перебіг цього строку починається з дня, коли заінтересована особа дізналась або повинна була дізнатись про опис належного їй майна.
У пункті 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що на позовні вимоги про визнання права власності на арештоване майно та/або зняття арешту з майна поширюється передбачена статтею 257 ЦК України трирічна позовна давність. Перебіг цього строку починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт (опис) належного їй майна. У разі пред`явлення позову про зняття арешту з майна з пропущенням установленого законом строку на заявлення таких вимог, суддя не вправі з цих підстав відмовити у відкритті провадження у справі. Поважність причин пропущення позовної давності та наслідки цього необхідно вирішувати в установленому законом порядку (стаття 267 ЦК України).
Таким чином, протягом тривалого періоду часу суди касаційної інстанції формували позицію про те, що на вимоги про зняття арешту з майна (виключення майна з опису) поширюється загальна позовна давність.
Однак у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (пункт 52).
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19) за позовом ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, у тому числі зобов`язати зняти арешт з майна, накладений у виконавчому провадженні, Велика Палата Верховного Суду, встановивши, що підставою позову є наявність арешту, накладеного на майно спадкодавця, зробила висновок, що такий позов є різновидом негаторного (пункти 28, 29).
За таких обставин колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що існує виключна правова проблема щодо вирішення питання поширення позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна, накладеного в межах виконавчого провадження, заявлені особою, яка не є учасником виконавчого провадження, та вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові. Вирішення указаної правової проблеми для забезпечення сталості та єдності судової практики, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, потребує висновків Великої Палати Верховного Суду.
16 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Промхімскло», ФОП ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Заводський ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області, про зняття арешту з майна та виключення його з опису за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2019 року повернула на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду вважала необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд та не вбачала, що справа містить виключну правову проблему, що зумовлює необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позиція, висловлена у постановах пленумів Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», про поширення трирічної позовної давності на вимоги про зняття арешту з майна та виключення майна з опису сформована судами касаційної інстанції та використовувалася судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справ про зняття арешту з майна протягом тривалого періоду часу.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела доводів та висновків щодо неоднозначності (суперечливості) судової практики судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з вирішення питань поширення позовної давності на вказані вимоги, а також посилань на норми нового законодавства з цих питань, які підлягали б тлумаченню.
Щодо застосування позовної давності до негаторних позовів, то пунктом 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що на негаторний позов положення про позовну давність не поширюються, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі.
Велика Палата Верховного Суду також указала, що в постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата ві