У х в а л а
8 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 596/1922/18
Провадження № 14-100зц20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - позивач) на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2020 року у справі за його позовом до Гусятинської районної державної адміністрації (далі - Гусятинська райдержадміністрація), Управління праці та соціального захисту населення Гусятинської райдержадміністрації про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди і
в с т а н о в и л а :
у листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив :
- скасувати рішення комісії щодо розгляду конфліктних ситуацій про відмову у призначенні субсидії;
- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Гусятинської райдержадміністрації призначити та нарахувати позивачеві житлові субсидії з розрахунку 30 % від соціальної норми житла на одну особу;
- стягнути з місцевого бюджету в особі Гусятинської райдержадміністрації на користь позивача 1 млн грн відшкодування моральної шкоди.
12 лютого 2020 року Гусятинський районний суд Тернопільської області постановив ухвалу, якою залишив без розгляду позов в частині позовних вимог про скасування рішення комісії щодо розгляду конфліктних ситуацій про відмову у призначенні субсидії та зобов`язання вчинити дії на підставі пункту 5 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
27 березня 2020 року Тернопільський апеляційний суд постановив ухвалу, якою визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу позивача на ухвалу Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2020 року на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції мотивував ухвалу тим, що позивач не усунув недоліки, визначені ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху, а саме не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.
У березні 2020 року до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду надійшла касаційна скарга позивача на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 березня 2020 року, в якій він просив скасувати це судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
7 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі.
16 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, якою залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 березня 2020 року без змін.
25 червня 2020 року на електронну адресу Великої Палати Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, в якій він просить скасувати на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2020 року й ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 березня 2020 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Касаційну скаргу позивач мотивує порушенням касаційним судом норм матеріального і процесуального права, незастосуванням висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 438/115/17-ц, а також порушенням приписів статті 129 Конституції України, постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" і Висновку № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль суддів у забезпеченні єдності застосування закону.
30 червня 2020 року на електронну адресу Великої Палати Верховного Суду надійшли доповнення позивача до касаційної скарги, мотивовані, зокрема, тим, що касаційний суд під час розгляду справи протиправно не повідомив позивача про дату та час призначеного судового засідання.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.
Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria, заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
За змістом статей 393 і 394 ЦПК України повноваженнями прийняти касаційну скаргу та відкрити касаційне провадження наділений Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.
Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.