У х в а л а
8 липня 2020 року
м. Київ
Справа № 381/622/17
Провадження № 14-98цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - відповідач, банк) і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу
за касаційною скаргою відповідача на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 рокуі
в с т а н о в и л а :
у лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій з урахуванням уточнених позовних вимог (том 1, а. с. 61) просив стягнути з відповідача заборгованість за договором банківського вкладу № 6532/2013-222 "Оберіг" від 28 травня 2013 року (далі - договір банківського вкладу) у сумі 190 256,87 грн і три проценти річних у сумі 138 130,69 грн.
Мотивував позов такими обставинами:
- сторони уклали договір банківського вкладу у національній валюті. Відповідач отримав від позивача через касу гроші у сумі 250 000,00 грн на строк з 28 травня 2013 року до 28 травня 2014 року з процентною ставкою на вклад у розмірі 18 % річних;
- 28 травня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення йому внесених коштів і нарахованих процентів, проте банк перерахував лише частину у сумі 59 743,13 грн, а решту - 235 256,87 грн - не повернув;
- у відповідь на звернення позивача відповідач у листі від 26 червня 2014 року повідомив, що у серпні 2013 року з рахунку позивача він частково повернув кошти у сумі 206 364,92 грн, з яких 201 185,67 грн виплатив через касу на підставі укладеної сторонами додаткової угоди № 01 від 9 серпня 2013 року та заяви про видачу готівки № 14 від тієї ж дати, а 5 179,25 грн списав із вкладу як перерахунок відсотків через дострокове вилучення коштів. Крім того, відповідач повідомив, що він розпочав заходи з урегулювання проблеми, а за його заявою розпочате кримінальне провадження про притягнення до кримінальної відповідальності винних у незаконному знятті коштів з рахунку;
- відповідач має виконати умови договору банківського вкладу та повернути позивачеві внесені на депозит кошти та проценти.
18 жовтня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу, якою залучив до участі у справі співвідповідачем Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
2 листопада 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю: стягнув з відповідача на користь позивача 190 256,87 грн і 138 130,69 грн процентів. Мотивував рішення тим, що кошти, які знаходяться на рахунку позивача, належать йому на праві приватної власності. Відмовивши перерахувати належні позивачу кошти, відповідач порушив статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно мирного володіння майном.
26 грудня 2017 року Апеляційний суд Київської області прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року.
Мотивував постанову так :
- запровадження тимчасової адміністрації та ліквідація банку не позбавляє особу можливості реалізації права на судовий захист. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб набуває лише право кредитора банку на відшкодовані клієнтам банку кошти та надану банку цільову позику, а за взятими на себе зобов`язаннями відповідає банк;
- відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) й умов договору банківського вкладу зобов`язання банку в розмірі та на умовах, визначених цим договором, припинилися 28 травня 2014 року. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, в яких банк має обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом;
- безпідставними є доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції факту запровадження в банку процедури ліквідації і тимчасової адміністрації на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 3 червня 2016 року № 913, оскільки зобов`язання відповідача перед позивачем щодо повернення коштів за депозитним договором виникли ще 28 травня 2014 року, тобто за два роки до початку процедури ліквідації;
- позивач захищає право на мирне володіння своїм майном, а тому обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), на спірні правовідносини не поширюється.
22 січня 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку від імені останнього подала касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 2 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 26 грудня 2017 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Мотивує касаційну скаргу так:
- у спорах, пов`язаних із банком, у якому введена тимчасова адміністрація/запроваджена ліквідація, щодо виконання зобов`язань перед кредиторами норми Закону є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Згідно з пунктами 2 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не можна примусово стягнути кошти та майно банку, звернути стягнення на його майно, накласти арешт на кошти та майно банку. Під час тимчасової адміністрації не нараховуються неустойка (штрафи, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку. Тому після запровадження у банку тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів має відбуватися у порядку, передбаченому спеціальним законом з дотриманням черговості. (аналогічного висновку дійшов Верховний Суду України у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15);
- висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року № 574/тдд, виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не є належним і допустимим доказом, оскільки триває досудове розслідування у межах кримінального провадження, а позивач не надав дозволу слідчого на використання висновку експерта в межах цивільної справи відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України.
27 лютого 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження.
10 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
3 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року № 6-305цс17, від 7 червня 2017 року у справі № 490/454215-ц, а також від аналогічних висновків Верховного Суду про те, що якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж передбачено Законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що у справі № 381/622/17 банк відмовив у виплаті позивачу суми за банківським вкладом, оскільки тривало досудове розслідування з приводу вилучених з рахунку позивача коштів. Отже, фактично сторони мали спір щодо суми, яку згідно з договором банківського вкладу відповідач не виплатив позивачеві.
Згідно з пунктами 1 і 3 частини п`ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.
Пункт 1 частини шостої статті 36 Закону передбачає, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України.