Постанова
Іменем України
02 липня 2020 року
м. Київ
справа № 200/20744/17
провадження № 61-18584св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська, у складі судді Єлісєєвої Т. Ю., від 10 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 14 травня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року Дніпровська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору укладеним.
Позов обґрунтовано тим, що листом від 25 січня 2017 року Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради повідомив Дніпровську міську раду, що декларацією від 13 листопада
2012 року № ДП 14312216951 об`єкт - "Торговельно-виставочний комплекс з продажу автомобілів за адресою АДРЕСА_1 " введений в експлуатацію. До введення об`єкта в експлуатацію договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між Дніпровською міською радою та відповідачем не укладався. Замовник будівництва не звертався до міської ради до введення об`єкту в експлуатацію щодо укладення відповідного договору, обов`язок укладення, якого визначений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"
Фінансово-економічним департаментом міської ради, правонаступником якого є Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, були направлені відповідачу листи від 05 серпня 2015 року № 10/15-668 та 18 листопада 2016 року № 10/15-1 щодо сплати коштів пайової участі на розвиток інфраструктури міста в сумі 983 847, 54 грн та проект договору пайової участі. Зазначені листи відповідачем проігноровано, протоколу розбіжностей або укладеного договору позивачеві не направлено.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 добровільно до органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь на об`єкт, а саме: "Торговельно-виставочний комплекс з продажу автомобілів за адресою АДРЕСА_1 ", який введено в експлуатацію не зверталася, а неукладення договору свідчить про недотримання вимог законодавства України і має наслідком порушення прав та інтересів територіальної громади, позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати укладеним договір про пайову участь на розвиток соціально та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 10 вересня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлено до ОСОБА_1 не як до суб`єкта господарювання та учасника господарсько-правових відносин, а тому відносини з нею не регулюються положеннями статей 173, 174, 179, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра, унеможливлює визнання його укладеним за рішенням суду.
Крім того, строк укладання такого договору сплив, між сторонами не досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов договору та обов`язковість укладання такого договору не встановлена актом органу місцевого самоврядування.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2018 року - без змін.
Приймаючи постанову від 14 травня 2019 року, колегія суддів виходила з того, що договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Об`єкт нерухомості було введено в експлуатацію 13 листопада
2012 року, однак протягом граничного терміну сплати пайового внеску, який не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію, внесок сплачено не було, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що строк укладання спірного договору сплив, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Судом враховано, що сторонами не було досягнуто згоди щодо розміру пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури міста, а заявлений позивачем до стягнення розмір пайової участі в сумі 983 847, 54 грн не підтверджено належними та допустимими доказами і суперечить вимогам закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Дніпровська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська від 10 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 200/20744/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що на виконання статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI від 17 лютого 2011 року (далі-Закон № 3038-VI) рішенням Дніпровської міської ради від 29 липня 2011року № 5/14 затверджено Порядок залучення коштів на розвиток інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра (далі - Порядок), яким є нормативно-правовим актом та обов`язковим до виконання на території міста.
Наголошує на тому, що укладення договору про пайову участьдо реєстрації декларації про готовність об`єкта нерухомого майна до експлуатації є обов`язковим для відповідача згідно з вимогами Закону № 3038-VI та Порядку.
Судами попередніх інстанцій допущено невірне тлумачення статті 40 Закону № 3038-VI та необґрунтовано не застосовано положення пункту 2.7.Порядку.
Оскільки, ОСОБА_1 не було надано для визначення пайового внеску зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва об`єкта, визначеного згідно з ДБН, державними стандартами і правилами та належним чином оформленої копії звіту експертної організації, визначеної у встановленому порядку, позивачем здійснено розрахунок внеску, виходячи із розміру пайової участі, визначеної за нормативами створеної потужності об`єкта: загальна площа об`єкту нерухомості - 1 458, 2 кв. м згідно з декларацією; норматив розміру пайової участі від одиниці створеної потужності за функціональним призначенням об`єкту - автосалони, магазини з продажу автомобілів та запчастин, автозаправні станції - 674,7; зональний коефіцієнт - 1, всього із зональним коефіцієнтом 983 847, 54 грн.
Враховуючи положення локального нормативно-правового акту, які залишилися поза увагою суду, норма щодо граничного розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, при розрахунку розміру пайової участі ОСОБА_1 не підлягала застосуванню.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, поданий її представником - адвокатом Захаровою Г. В., на касаційну скаргу, в якому представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.
Вважає, що доводи касаційної скарги не містять посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконних рішень. Суди попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень правильно тлумачили норми матеріального права. Наголошує на тому, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та Дніпровською міською радою пропущено строк позовної давності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 листопада 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області було зареєстровано декларацію за
№ ДП 14312216951 про готовність до експлуатації об`єкта "Торговельно-виставочний комплекс з продажу автомобілів за адресою
АДРЕСА_1 ", замовником (забудовником) якого є ОСОБА_1 .
Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області була проведена позапланова ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради за період 01 січня 2009 року по 30 квітня 2015 року, про що
19 червня 2015 року складено акт № 08-20/11.
За наслідками вказаної ревізії встановлено, що ОСОБА_1 не укладала з фінансово-економічним департаментом Дніпропетровської міської ради договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська.
Листом від 05 серпня 2015 року фінансово-економічний департамент Дніпропетровської міської ради, правонаступником якого є Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, звернувся до відповідача з проханням сплатити кошти пайової участі.
Листом від 18 листопада 2016 року ОСОБА_1 було направлено два примірники договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. Однак, вказані договори ОСОБА_1 підписані не були.
Позивачем розраховано розмір пайової участі ОСОБА_1 на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпра в сумі 983 847, 54 грн.
Згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13 листопада
2013 року, загальна кошторисна вартість будівництва склала 4 000 000 грн.
07 квітня 2017 року відповідач повідомила Дніпровську міську раду, що вимоги щодо укладання договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра є такими, що не відповідають чинному законодавству, оскільки вказаний об`єкт як незавершене будівництво вона придбала 05 червня 2012 року у ТОВ "Юкон Статус ЛТД", яке в 2009 році уклало з Дніпровською міською радою договір № 251/3 про внесок на соціальний розвиток інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська та сплатило частину внеску.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.