Постанова
Іменем України
02 липня 2020 року
м. Київ
справа № 522/19221/17
провадження № 61-15211св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Комінтернівська місцева прокуратура Одеської області, Южненське відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Загороднюка В. І., від 22 жовтня
2018 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М., від 10 липня
2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області, Южненського відділення поліції Лиманського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області в Одеській області (далі - Южненське ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКСУ в Одеській області) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Позов обґрунтовано тим, що 12 лютого 2013 року слідчим відділом Южненського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Одеській області (далі - СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області) було відкрито кримінальне провадження № 1213170200000098 за фактом вчинення розбійного нападу в ювелірному магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідальність за який передбачена частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
18 лютого 2013 року його було затримано за підозрою в скоєнні зазначеного кримінального правопорушення, а 19 лютого 2013 року до нього було застосований запобіжний захід - тримання під вартою.
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада
2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2015 року, позивача визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення інкримінованого злочину, застосований до нього запобіжний захід у вигляді триманні під вартою - скасовано.
У зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, він провів під вартою 1 рік 8 місяців 15 днів, через що не мав можливості заробляти грошові кошти на утримання себе та своєї сім`ї. Окрім того, його тривале перебування під вартою, за злочин, який ним не вчинявся, стало причиною погіршення стану здоров`я та моральних страждань, внаслідок порушення сімейних зв`язків і стосунків з іншими людьми, глибокого душевного неспокою, підвищення нервозності, погіршення сну в результаті пережитого, порушення звичайного способу та ритму життя, неможливості знайти нову роботу та інших негативних впливів
З урахуванням викладеного та поданих у грудні 2017 року уточнень, позивач просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету Державної казначейської служби України на свою користь завдану йому
СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області та прокуратурою
м. Южне Одеської області, матеріальну шкоду в розмірі 24 179, 80 грн та моральну шкоду в розмірі 3 000 000 гривень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 24 179, 80 грн, моральну шкоду у розмірі 130 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із притягненням позивача до кримінальної відповідальності, він провів під вартою 1 рік 8 місяців 15 днів, через що не мав можливості заробляти кошти на своє та своєї родини утримання, що є підставою для відшкодування йому завданої матеріальної шкоди виходячи з розміру мінімальної заробітної плати по Україні, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, за весь період тримання позивача під вартою.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 130 000 грн, суд виходив із засад виваженості, розумності і справедливості, характеру правопорушення, яке відбулось по відношенню до позивача, тривалий термін перебування під вартою, за злочин, який він не вчиняв.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційні скарги ГУ ДКСУ України в Одеській області та Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року - без змін.
Приймаючи постанову від 10 липня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ДКСУ на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня
2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 липня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/19221/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинене виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення, стосовно прав, свобод та обов`язків ДКСУ, котра не була відповідачем по справі. ДКСУ не несе відповідальності за дії органів державної влади. Судами попередніх інстанцій не враховано, що належним відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Комінтернівська місцева прокуратура Одеської області, Южненське ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області (дії посадових осіб яких призвели до безспірного стягнення коштів) та ДКСУ (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
ОСОБА_1 не надано доказів його звільнення або відсторонення від посади у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та щодо своїх намірів знайти роботу до обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та що саме ця обставина вплинула на те, що позивач не одержав доходів, котрі повинен був одержати, а тому вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є безпідставними.
Також заявник звертає увагу, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди. Судами невірно визначено та необґрунтовано завищено розмір відшкодування моральної шкоди.
У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 лютого 2013 року
СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області було відкрите кримінальне провадження № 1213170200000098 за фактом розбійного нападу в ювелірному магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1", відповідальність за який передбачено частиною третьою статті 187 КК України.
18 лютого 2013 року СВ Южненського МВ ГУМВС України в Одеській області затримано ОСОБА_1 за підозрою в скоєнні зазначеного розбійного нападу, а 19 лютого 2013 року до нього був застосований запобіжний захід - тримання під вартою.
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада
2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 187 КК України і за недоведеністю вчинення даного кримінального правопорушення виправдано. Застосований до нього запобіжний захід у вигляді триманні під вартою - скасовано.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 березня 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а виправдувальний вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2014 року залишено без змін.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебував під вартою 1 рік 8 місяців 15 днів.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі з огляду на наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 794-VIII) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 794-VIII право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 3 Закону № 794-VIII у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, та моральна шкода.
Щодо вимог про відшкодування майнової шкоди
Статтею 4 Закону № 794-VIII встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування ОСОБА_3 заробітку, якій він втратив внаслідок незаконного тримання під вартою, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд, виходили з того, що перебування під вартою позбавило позивача можливості працювати та отримувати заробітну плату задля забезпечення себе та своєї сім`ї.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом ОСОБА_3 зазначав, що на момент затримання ніде не працював.
Самі по собі доводи ОСОБА_3 про те, що він планував знайти роботу не свідчать про реальність втрачених ним доходів та їх розмір.
Докази прийняття під час досудового розслідування у кримінальному провадженні рішення про відсторонення від посади ОСОБА_3 або докази його звільнення у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності суду не надані.
З урахуванням викладеного, оскільки на момент затримання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою