Постанова
Іменем України
02 липня 2020 року
м. Київ
справа № 362/3912/18
провадження № 61-15005св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенець Олександр Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області, у складі судді Корнієнка С. В., від 21 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів:
Приходька К. П., Таргоній Д. О., Журби С. О., від 02 липня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, приватного нотаріуса Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенця О. А. про визнання правочинів недійсними.
Позов мотивовано тим, що з 01 вересня 2007 року по 04 березня 2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2
07 липня 2011 року подружжям була придбана земельна ділянка площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому 28 грудня 2015 року дана земельна ділянка ОСОБА_2 була продана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.
ОСОБА_1 стверджувала, що своєї згоди на продаж земельної ділянки
не надавала, а підпис від її імені на заяві про надання згоди на продаж земельної ділянки є підробленим.
Посилаючись на викладене, просила суд:
- визнати недійсною заяву від імені ОСОБА_1 про надання згоди
ОСОБА_2 на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), складену 28 грудня 2015 року та посвідчену приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. за реєстровим №232;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), укладений 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. за реєстровим №2327;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності (№15967924 від 16 серпня
2016 року, державного реєстратора Васильківської районної державної адміністрації Київської області - Галай Катерини Володимирівни) на зазначену земельну ділянку шляхом скасування переходу права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 21 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Семенця О. А. витрати на професійну правничу допомогу в сумі 140 125 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності факту підробки підпису ОСОБА_1 на заяві про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки
від 28 грудня 2015 року. Вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації є похідними від вимоги про визнання недійсною заяви про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в сумі 140 125 грн, суд дійшов висновку, що
відповідачем - нотаріусом Семенцем О. А. доведений розмір понесених судових витрат, тоді як позивачем не доведено неспівмірності цих витрат.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2019 року - без змін.
Приймаючи постанову від 02 липня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів також погодилася з висновком суду першої інстанції про стягнення з позивача витрат відповідача - нотаріуса Семенця О. А. на правову допомогу у розмірі 140 125 грн, вважаючи їх співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та витраченим на це часом, а також значенням справи для сторони.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, поданій її представником - адвокатом Туголуковою І. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги
в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Туголуковою І. В., на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 21 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду
від 02 липня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 362/3912/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
В серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
У лютому 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями Верховного Суду справу передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів попередніх інстанції про те, що висновок № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження
від 10 лютого 2017 року є неналежним та недопустимим доказом є хибним. Експертне дослідження проведено по технічній копії заяви, проте чинне законодавство не забороняє проводити експертні дослідження за зверненнями учасниками справи та досліджувати саме електрографічні зображення підписів по копіях документів коли якість зображення підпису, об`єм графічного матеріалу в досліджуваному підписі, його конструктивна складність, якість та інші властивості є задовільними для проведення експертного почеркознавчого дослідження, та надані на таке дослідження зразки оригінальних підписів. Клопотання про призначення будь-яких судових експертиз для спростування висновку № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року учасниками справи не заявлялись.
Посилання суду апеляційної інстанції на закінчення строку дії ліцензії експерта ОСОБА_5, який проводив дослідження є помилковим, оскільки ліцензування судово-експертної діяльності скасовано.
Судами не досліджувався той факт, що в матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 про надання згоди ОСОБА_2 на продаж земельної ділянки, яка посвідчена приватним нотаріусом Васильківського районного територіального округу Київської області Семенцем О. А. 28 грудня
2015 року та зареєстрована в реєстрі за № 2326, тоді як у пункті 14 оспорюваного договору купівлі-продажу зазначено, що він укладається за згодою дружини продавця - ОСОБА_1, справжність підпису якої засвідчено на заяві приватним нотаріусом Васильківського районного територіального округу Київської області Семенцем О. А. 28 грудня
2015 року за реєстровим № 2325.
Витрати на правничу допомогу відповідача у розмірі 140 125 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для позивача. Заявлений до відшкодування розмір судових витрат є необґрунтованим. Відповідачем не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими.
Судом апеляційної інстанції порушено принцип рівності та змагальності сторін, закріплені у статтях 2, 12 ЦПК України, оскільки позивача було поставлено в менш сприятливе становище в порівнянні з відповідачами, а апеляційний розгляд проведено без участі представника позивача.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзив
приватного нотаріуса Васильківського районного територіального округу Київської області Семенця О. А., поданий його представником - адвокатом Кудрявцевим О. В., та відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_3, поданий їх представником - адвокатом Шумило Н. М., на касаційну скаргу, в якому представники відповідачів посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що із 01 вересня 2007 року
по 04 березня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
07 липня 2011 року подружжям була придбана земельна ділянка площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1 .
28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. за реєстровим № 2327, відповідно до якого
ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 вказану земельну ділянку.
Згідно пункту 14 договору він укладений за згодою дружини продавця - ОСОБА_1 .
Згідно висновку № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження
від 10 лютого 2017 року, проведеного ОСОБА_5, підпис від імені ОСОБА_1, електрографічне зображення якого міститься в графі "Підпис" в технічній копії заяви від 28 грудня 2015 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2326, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Суди встановили, що 07 липня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 796, ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0, 15 га, кадастровий номер 3221482000:05:019:0005, за адресою: АДРЕСА_1, тобто право власності на земельну ділянку набуто у період перебування в шлюбі із позивачем.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Зміст вищевказаних норм засвідчує, що відсутність згоди одного із співвласників - подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Зазначений правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у якій Велика Палата відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16.
Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
У відповідності до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно пункту 14 оспорюваного договору купівлі-продажу цей правочин укладений за згодою ОСОБА_1, справжність підпису якої 28 грудня
2015 року засвідчено приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Семенцем О. А.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що спірна земельна ділянка була відчужена відповідачем без її відома та відповідну згоду на укладення оспорюваного правочину вона не надавала, а підпис в заяві про надання згоди на його укладення від 28 грудня 2015 року, посвідченій приватним нотаріусом Семенцем О. А., виконаний не нею, а іншою особою.
На підтвердження своїх вимог позивачем суду було надано висновок № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року.
Надаючи оцінку зазначеному висновку, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що в порушення вимог пункту 3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкції), таке експертне дослідження було проведено по копії об`єкта дослідження - заяви ОСОБА_1 від 28 грудня 2015 року.
При цьому, відповідно до пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України
від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Згідно пункту 3.5 Інструкції коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.
Відповідно до пункту 4 Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 3505/5 від 12 грудня 2011 року (в редакції станом на 10 лютого 2017 року) судовий експерт здійснює свою діяльність з певного виду експертної спеціальності на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Міністерством юстиції України відповідно до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 301/5 від 03 березня 2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України № 249/26694 від 04 березня 2015 року.
З наданого позивачем висновку № 10/17 експертного почеркознавчого дослідження від 10 лютого 2017 року вбачається, що таке дослідження проведено експертом ОСОБА_5, яка має вищу гуманітарну освіту, кваліфікацію експерта за спеціальністю "Дослідження почерку та підпису" і досвід експертної роботи з 2000 року.
Разом з тим за даними Реєстру атестованих судових експертів свідоцтво експерта ОСОБА_5 та доповнення до нього були анульовані рішенням Експертно-кваліфікаційної комісії КНДІСЕ від 31 жовтня 2016 року № 9.
Касаційний суд також враховує, що за змістом частини третьої статті 7 Закону України "Про судову експертизу" виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням у тому числі криміналістичних експертиз.
Почеркознавча експертиза належить до категорії криміналістичних експертиз.
Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представити докази (у тому числі у оригіналах згідно статті 95 ЦПК України) тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.