ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17348/14
адміністративне провадження № К/9901/5714/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року (суддя Кузьменко В.А.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року (судді Костюк Л.О., Твердохліб В.А., Бужак Н.П.)
у справі № 826/17348/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - позивач, ПАТ "ДПЗКУ") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 65 008 829,00 грн, з яких 52 007 063,00 грн основний платіж, 13 001 766,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2015 року у справі №826/17348/14 та направити справу на новий розгляд.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає. Під час розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій не ставилося питання щодо реальності господарських операцій з контрагентами та наявності у позивача первинних документів та інших доказів. Позивач був впевнений, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене тільки внаслідок завищення фінансових витрат, у зв`язку з порушенням кредитного договору, а саме виплати відсотків, нарахування яких припадає на січень 2014 року, здійснено у січні 2013 року. Позивачем зазначено, що датою визнання процентів за кредитним договором з Експортно-Імпортним банком Китаю є дата нарахування відсотків, що здійснювалася кожного дня протягом 2013 року, тоді як 17 січня є лише датою виплати процентів.
Відповідач процесуальним правом подати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "ДПЗКУ", код за ЄДРПОУ 37243279 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт від 23.06.2014 №549/26-55-22-07/37243279. Висновками акту встановлено, зокрема, порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.5.2 пункту 138.5, пункту 138.8, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.6, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141, пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 15 липня 2014 року № 98226552207, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 65 008 829 грн, з яких 52 007 063 грн основний платіж, 13 001 766 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Як вбачається з акту перевірки, підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про завищення філіями ПАТ "ДПЗКУ" задекларованих витрат у 2013 році, завищення адміністративних витрат за 2013 рік головним управлінням ПАТ "ДПЗКУ", завищення фінансових витрат.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується завищення ПАТ "ДПЗКУ" фінансових витрат за 2013 рік у сумі 265 891 808 грн, у зв`язку з віднесенням до їх складу суми відсотків за кредитним договором, нарахування яких припадає на січень 2014 року.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується виходячи з такого.
Матеріалами справи підтверджено, що 26 грудня 2012 року ПАТ "ДПЗКУ" (позичальник) укладено з Експортно-імпортним банком Китаю (кредитор) кредитний договір №BLA201209, згідно якого кредитор погоджується надати позичальнику, відповідно до умов і положень цього договору кредит у доларах США із загальною основною сумою, яка не перевищує загальну суму зобов`язання.
Всі надходження за кредитом повинні використовуватись позичальником з метою придбання сільськогосподарської продукції у виробників для наступного продажу китайському імпортеру згідно з комерційним контрактом.
Згідно пункту 6.1 кредитного договору, на кожну дату виплати процентів позичальник повинен виплачувати кредитору проценти на суму кредиту.
Пунктом 6.2 кредитного договору передбачено, що сума кредиту має послідовні періоди нарахування процентів. Період нарахування процентів, що застосовується до суми кредиту, дорівнює шести місяцям, за умови, що: перший період нарахування процентів щодо суми кредиту починається (включно з) у той день, в який здійснюється надання суми кредиту, та закінчується (виключаючи) у першу дату виплати процентів; будь-який період нарахування процентів, який буде виходити за межі дати остаточного погашення, закінчується датою остаточного погашення.
Згідно пункту 6.3 кредитного договору процентна ставка, що застосовується до суми кредиту або її відповідної частини, на кожний період нарахування процентів є річною ставкою, яка визначається кредитором та складається з (а) ставки LIBOR (Лондонська міжбанківська ставка пропозиції) за цей період нарахування процентів плюс (b) маржа (4,5% річних).
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що нараховану у період з 21 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року суму процентів за кредитним договором, позивачем фактично виплачено 17 січня 2014 року, що підтверджується платіжним дорученням від 17 січня 2014 року №6.
Підпунктом 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.
У відповідності до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).