ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2020 року
м. Київ
справа №804/4097/18
адміністративне провадження №К/9901/4741/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув в попередньому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ"
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 (колегія у складі суддів Панченко О.М., Іванова С.М., Чередниченка В.Є)
у справі №804/4097/18
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ"
про стягнення заборгованості.
І. ПРОЦЕДУРА
1. 05.06.2018 позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 41764,23 грн.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 в задоволенні позову відмовлено повністю.
3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено:
-рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 у справі №804/4097/18 скасовано. Позов задоволено;
- стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 41764,23 грн.
4. 18.02.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019.
5. У касаційній скарзі скаржник просив скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2019 відкрито провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2018 відповідач подав звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік. За звітом відповідача форми № 10-ПІ у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 26 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - "-" осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа.
8. У рядку 6 звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів у сумі 41764,00 грн.
9. Відповідно до розрахунку позивача відповідачем не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 41764,23 грн за непрацевлаштування 1 особи з інвалідністю у 2017 році.
10. Станом на день звернення позивача до суду відповідачем не сплачено зазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування особи з інвалідністю.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
11. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог, визначених ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не сплачено в строк до 15.04.2018 адміністративно-господарські санкції у сумі 41 764,23 грн за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.
12. Відповідач зазначив, що ТОВ "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ" вжило усіх заходів, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомляло протягом року центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування інваліда, тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки:
- обов`язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а підприємство зобов`язане подавати до державної служби зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;
- законодавство не встановлює обов`язку підприємств подавати форму №3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником;
- у квітні 2017 року була працевлаштована 1 особа з інвалідністю ( ОСОБА_1 ). Відповідно до наказу №52/17-к від 26.04.2017, копії книги обліку руху трудових книжок ОСОБА_1 прийнято на роботу в квітні 2017 року, однак наказом №58/17-к від 06.06.2017 її звільнено за згодою сторін;
- на адресу Кам`янського центру зайнятості відповідачем направлялись звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2017 році, що підтверджується матеріалами справи, а саме: 17.05.2017, тобто датою, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником, та 13.12.2017, про що свідчить вхідний штамп Кам`янського центру зайнятості. До матеріалів справи представником позивача долучено копію листа від 08.05.2018, з якого вбачається, що відповідачем лише в грудні 2017 року подано звіт за формою №3-ПН, однак звітність відповідачем була подана саме до Кам`янського центру зайнятості, що підтверджується вхідним штампом.
14. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відповідно до поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2017 році складала 26 осіб, а відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році - 1 робоче місце. У квітні 2017 року відповідачем працевлаштовано 1 особу з інвалідністю відповідно до наказу №52/17-к від 26.04.2017, яку наказом №58/17-к від 06.06.2017 було звільнено. Після відкриття вакансії на 1 робоче місце для особи з інвалідністю у червні 2017 року звіт за формою №3-ПН було подано відповідачем лише у грудні 2017 року. Отже, відповідачем не було дотримано вимог Порядку №316 щодо направлення у триденний термін звіту за формою №3-ПН.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки 17.05.2017 до центру зайнятості поступила інформація щодо наявності на підприємстві вакантного місця для працевлаштування інваліда. На центр зайнятості покладено обов`язок перевірки актуальності зазначених у формі №3-ПН даних не рідше, ніж двічі на місяць, під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. 13.12.2017 Відповідач подав другий звіт щодо наявності вакантного місця для працевлаштування інваліда. Отже, не зважаючи на працевлаштування інваліда у певний період на підприємстві Відповідача, центр зайнятості мав інформацію щодо вакантного місця для інваліда. Саме з цієї причини відповідачем не було направлено у триденний термін після звільнення інваліда звіту з формою №3-ПН.
16. З точки зору Відповідача, він вжив всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.
17. 25.03.2019 надійшов відзив від Позивача. Позивач у своєму відзиві покликається на правомірність рішення суду апеляційної інстанції з огляду на те, що після відкриття вакансії на 1 робоче місце у червні 2017 року звіт за формою №3-ПН Відповідач подав лише в грудні 2017, тобто з порушенням законодавчо встановленого триденного терміну. Отже, Відповідачем не вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування особи з інвалідністю.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке.
19. Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
20. При цьому, частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.
21. Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.