У Х В А Л А
08 липня 2020року
м. Київ
Справа № 826/56/18
Провадження №11-190апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Князєва В. С.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевірила наявність підстав для прийняття до провадження справи за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Шевченківського районного суду міста Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року,
УСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду міста Києва, що виразилася у невиконанні вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 206 року № 68 (далі - Інструкція), а саме: невиписанні судом виконавчого листа не пізніше трьох днів після набрання вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2012 року в кримінальній справі № 1-339/11 законної сили або після повернення справи з апеляційної інстанції;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у невиконанні вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції, а саме: ненаправленні судом виконавчого листа безпосередньо до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого ОСОБА_2 або за місцезнаходженням його майна;
- стягнути з Шевченківського районного суду міста Києва на його користь
910 825,80 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 31 травня 2018 року
у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове про часткове задоволення позову. Визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 16.1.21 Інструкції в частині: невиписання виконавчого листа про відшкодування збитків на користь ОСОБА_1 не пізніше трьох днів після набрання вироком законної сили або після повернення матеріалів кримінального провадження з апеляційної інстанції; ненаправлення судом виконавчого листа безпосереднього до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого ОСОБА_2 або місцезнаходженням його майна. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Судове рішення мотивовано тим, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2012 року у справі № 1-339/11, який набрав законної сили
22 лютого 2013 року, задоволено цивільний позов ОСОБА_1 як потерпілого у цій кримінальній справі. Однак в порушення вимог пункту 16.1.21 Інструкції апаратом Шевченківського районного суду міста Києва не було виписано та направлено виконавчий лист про стягнення із засудженого у кримінальній справі № 1-339/11 ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не надано належних доказів на підтвердження правомірності невиконання ним вимог пункту 16.1.21 Інструкції.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач та відповідач подали касаційні скарги, в яких посилаються на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять: ОСОБА_1 - скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу про стягнення коштів на відшкодування шкоди задовольнити; відповідач - скасувати рішення суду апеляційної інстанції в повному обсязі та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 05 грудня 2018 року та від 06 грудня 2018 року відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Шевченківського районного суду міста Києва, а ухвалами від 30 квітня 2020 року призначив справу до розгляду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 КАС.
Відповідно до цієї норми суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала необхідністю відступити від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, відповідно до якого оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом (як адміністративним, так і цивільним). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
На переконання суду, є необхідність відступити від наведеного правового висновку з огляду на таке.
Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 у кримінальній справі № 1-339/11 вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2012 року задоволено частково. Стягнуто із засудженого на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 910 825,80 грн. Водночас відповідачем виконавчий лист на виконання вироку суду в частині задоволення цивільного позову до органу державної виконавчої служби не направлено, вирок в частині задоволення цивільного позову не виконано. Строк пред`явлення виконавчого листа для примусового виконання закінчився. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року у справі № 761/25724/17 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання на підставі вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 31 грудня 2012 року.