Постанова
Іменем України
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 761/39229/19
провадження № 61-2818св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року у складі судді Кондратенко О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох відсотків річних, пені та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У жовтні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь: 4 434,24 грн - 3% річних за 1196 днів, 1 618 498,96 грн - пені за прострочення зобов`язання за 1196 днів та 25 000 грн - моральної шкоди.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона була клієнтом ПАТ "Банк Михайлівський".
Вказувала, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова О. Ю. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо неї як вкладника ПАТ "Банк Михайлівський", який має право на відшкодування коштів у розмірі 45 108,61 грн, які обліковуються на поточному рахунку в ПАТ "Банк Михайлівський" № НОМЕР_1 .
Зазначала, що сума коштів у розмірі 45 108,61 грн Фондом гарантування вкладів фізичних осіб їй була виплачена 24 вересня 2019 року, тобто через три роки після того як ПАТ "Банк Михайлівський" було віднесено до категорії неплатоспроможних, чим їй була завдана майнова та моральна шкода.
За таких обставин просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачені статтею 625 ЦК України 3% річних та передбачену частиною п`ятою статті Закону України "Про захист прав споживачів" пеню, а також відшкодувати завдану їй такими неправомірними діями моральну шкоду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох відсотків річних, пені та відшкодування моральної шкоди закрито.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року без змін.
Закриваючи провадження у справі, місцевий суд, з висновками, якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що майнові вимоги ОСОБА_1 про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних та передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" пені за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, звернені позивачем до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.
Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі заявник посилається не те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкових висновків про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Заявник вважає, що її позов повинен бути розглянутий місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, адже нею було заявлено майнові вимоги за прострочення грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
В квітні 2020 року від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвоката Дворніченко Л. В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін посилаючись на її необґрунтованість. Вказує, що у цьому випадку між сторонами виник публічно-правовий спір, а тому суди дійшли правильних висновків про неможливість його розгляду в порядку цивільного судочинства.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.
03 квітня 2020 року справа № 761/39229/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на її користь: 4 434,24 грн - 3% річних за 1196 днів, 1 618 498,96 грн - пені за прострочення зобов`язання за 1196 днів та 25 000 грн - моральної шкоди.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.