ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 920/418/19 (провадження № 12-38гс20)
за позовом Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області (далі - сільрада) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Девелопмент» (далі - ТОВ «Рітейл Девелопмент», товариство), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області), про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку
за касаційною скаргою ТОВ «Рітейл Девелопмент» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 січня 2020 року (судді Яковлєв М. Л., Коробенко Г. П., Шаптала Є. Ю.).
У квітні 2019 року сільрада звернулася до господарського суду з указаним позовом, в якому просила розірвати договір оренди землі від 19 січня 2018 року, укладений між ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ТОВ «Рітейл Девелопмент», а також зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на статті 31 - 33 Закону України «Про оренду землі» та пункт 36 зазначеного договору оренди, згідно з якими перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання договору, та на рішення сільради від 14 березня 2019 року про звернення до суду щодо розірвання договору оренди земельної ділянки з відповідачем.
Зокрема, позивач зазначав, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 06 грудня 2018 року у сільради виникло право власності на спірну земельну ділянку, яка є предметом договору оренди. У березні 2019 року сільрада повідомила товариство про зміну власника земельної ділянки та запропонувала звернутися до неї з метою внесення змін до договору оренди землі шляхом зміни інформації про власника та орендодавця земельної ділянки. Однак жодної відповіді від відповідача позивач не отримав. Посилаючись на те, що заходи досудового врегулювання спору проводилися, але відповідач не відреагував на них, позивач просив задовольнити позов.
27 серпня 2019 року рішенням Господарського суду Сумської області у задоволенні позову сільради відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів обґрунтованості підстав, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, які суд вважав безпідставними. При цьому суд зауважив, що зміна власника спірної земельної ділянки, що орендується відповідачем під господарськими будівлями та дворами, не може бути самостійною та достатньою підставою для розірвання договору оренди землі від 19 січня 2018 року та зобов`язання відповідача повернути вказану земельну ділянку, оскільки отримання її відповідачем у користування обумовлене набуттям права власності на нерухоме майно, що розташоване на ній, без якої існування будівель та їх використання є неможливим.
Суд першої інстанції зробив висновок, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для обов`язкового внесення змін до договору оренди.
14 січня 2020 року постановою Північного апеляційного господарського суду скасовано рішення Господарського суду Сумської області від 27 серпня 2019 року, прийнято нове рішення, яким позов сільради задоволено, розірвано договір оренди землі від 19 січня 2018 року, укладений ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ТОВ «Рітейл Девелопмент», зобов`язано товариство повернути сільраді спірну земельну ділянку.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що сторони договору оренди погодили відповідну підставу для його розірвання. У справі відсутні докази внесення змін до спірного договору оренди, а його умови, передбачені, зокрема у пункті 36, обов'язкові для виконання сторонами. Оскільки сільрада набула право власності на земельну ділянку, що є підставою для розірвання договору оренди відповідно до пункту 36, а згоди щодо зміни умов цього договору сторони не досягли, то наявні правові підстави для задоволення позову. Суд відхилив посилання ТОВ «Рітейл Девелопмент» на положення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначивши, що розірвання оспорюваного договору не порушує права власності товариства на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, та не позбавляє його права укласти з новим власником договір оренди, а у разі недосягнення згоди - звернутися до суду з відповідним позовом.
У січні 2020 року ТОВ «Рітейл Девелопмент» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 січня 2020 року і залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 27 серпня 2019 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов сільради про розірвання договору оренди земельної ділянки, неправильно застосував положення статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України та статті 32 Закону України «Про оренду землі».
28 лютого 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою ТОВ «Рітейл Девелопмент».
26 травня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою справу № 920/418/19 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), згідно з якою суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав, що є підстави відступити від висновку, викладеного в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 626/601/19.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням, зокрема на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17, зазначив, що невикористання стороною спору процедури його позасудового врегулювання не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішення існуючого конфлікту у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України.
Разом з тим у постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 626/601/19 про розірвання договору оренди землі у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки, з посиланням на встановлені обставини, що сторони у договорі оренди землі врегулювали спірні відносини відповідно до диспозитивних приписів частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», колегія суддів указала, що перехід права власності на предмет оренди (орендовану земельну ділянку) є підставою для розірвання договору в силу пункту 14.5 цього договору, разом з цим перехід права власності на предмет оренди (орендовану земельну ділянку) не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, в якій кожна зі сторін договору має право вимагати його розірвання, адресуючи цю вимогу іншій стороні. Іншими словами, відповідне положення договору закріплює відкладальну (суспензивну), а не скасувальну (резолютивну) умову у сенсі статті 212 ЦК України, а сам факт зміни власника предмета оренди (орендованої земельної ділянки) є правозмінюючим, а не правоприпиняючим юридичним фактом.
Водночас колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що зміна спірних правовідносин у вигляді виникнення на боці кожної зі сторін договору оренди землі права вимагати його розірвання внаслідок зміни власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить, що будь-яке суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес сторони цього договору (у тому числі і позивача у справі) якимось чином порушені, не визнаються чи оспорюються.
Із наведеного, за висновком Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, випливає, що підстава для