Постанова
Іменем України
03 липня 2020 року
місто Київ
справа № 619/3982/16-ц
провадження № 61-45874св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області,
треті особи: Дергачівська міська рада Харківської області, Дергачівський районний союз споживчих товариств, приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Коробець Олена Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 червня 2018 року у складі судді Калмикової Л. К. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І. Коваленко І. П., Сащенко І. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання правочинів недійсними, скасування рішення державного реєстратора, прав та їх обтяжень.
В обґрунтування позову посилався на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 05 листопада 2008 року він набув у приватну власність нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка складається зі складу, 1971 року побудови, літ. "Б", площею 221, 10 кв. м. Згідно з договором купівлі-продажу від 05 листопада 2008 року він також набув у приватну власність 12/100 частин майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_3, який складається зі складу літ. "Б1", 1963 року побудови, площею 809, 40 кв. м, складу "В", 1963 року побудови, площею 773, 90 кв. м, та складу "Г", 1979 року побудови, площею 235, 20 кв. м, загальною площею 1 818, 50 кв. м.
18 травня 2016 року він повернувся з відрядження та побачив, що його склад літ. "Г", загальною площею 235, 20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, не існує, оскільки його розібрали. 19 червня 2016 року він звернувся до правоохоронних органів із заявою, а також довідався у Комунальному підприємстві технічної інвентаризації "Інвенрос"
(далі - КПТІ "Інвенрос") про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 жовтня 2015 року за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок літ. "А-1" з надвірними будівлями на АДРЕСА_2, який межує з його складом літ. "Г" на АДРЕСА_3, та змінено конфігурацію земельної ділянки, внаслідок чого ОСОБА_2 відійшла земельна ділянка, на якій знаходився склад літ. "Г". За його апеляційною скаргою рішення суду скасовано.
Після постановлення рішення ОСОБА_2 зареєструвала право власності на будинок з надвірними будівлями, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 жовтня 2015 року. Згідно з договором купівлі-продажу від 03 грудня 2015 року, що зареєстрований у реєстрі за № 3667 та посвідчений приватним нотаріусом Коробець О. М., ОСОБА_2 продала житловий будинок з надвірними будівлями ОСОБА_3 . Будинок з надвірними будівлями знаходиться на земельній ділянці, площею 0, 0987 га, кадастровий номер земельної ділянки 63220010100:00:003:1892. Згідно з договором дарування від 14 квітня 2016 року ОСОБА_3 подарував своєму сину ОСОБА_4 спірну земельну ділянку, площею 0, 0987 га, та житловий будинок з надвірними будівлями за цією адресою.
Внаслідок протиправного набуття ОСОБА_2, а надалі ОСОБА_3, ОСОБА_4 права власності на будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, порушено право власності позивача на склад літ. "Г" за адресою: АДРЕСА_3 .
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що позивач не є стороною спірних правочинів та ним не доведено порушення його прав через укладення відповідачами оспорюваних правочинів, позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування земельної ділянки, площею 0, 0987, на АДРЕСА_2 та житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за цією адресою задоволенню не підлягають. Відповідно, не підлягають задоволенню і похідні від цього вимоги про зобов`язання скасувати реєстраційні записи про право власності щодо спірного нерухомого майна. Оспорювати правочин може особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 листопада 2008 року, укладеного між Колективним підприємством "Торгівельно-закупочна база" (далі - КП "ТЗБ") та ОСОБА_1, позивач придбав 12/100 частин комплексу складу, що позначений у плані літ. "Г" та розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Умовами договору не зазначено саме конкретної площі та розміру земельної ділянки, на якій знаходиться придбаний склад, її кадастровий номер або інші дані, що дозволили б ідентифікувати цю земельну ділянку. Посилання позивача щодо перетину земельних ділянок, на якій знаходився належний йому склад та належний відповідачам будинок АДРЕСА_2, що можливо встановити візуально, не є беззаперечним доказом порушення його прав та заходження його нежитлової будівлі на земельній ділянці, площею 0, 0987 га.
Щодо визначення меж земельної ділянки, яка надавалася ОСОБА_2, то позивачем не надано доказів, що ці межі визначено з порушенням вимог чинного законодавства. Доказів неналежного виконання чи зловживання посадовими обов`язками працівниками БТІ матеріали справи не містять. Також у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 ОСОБА_1 не зазначений як суміжний землекористувач.
Крім того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що в апеляційній скарзі на рішення суду від 06 жовтня 2015 року у справі № 619/2942/15-ц ОСОБА_1 зазначав (про що наведено в рішенні суду апеляційної інстанції від 19 вересня 2016 року), що 18 травня 2016 року він встановив, що знесено склад літ "Г", площею 235, 20 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем у позовній заяві від 22 листопада 2016 року з урахуванням уточненого позову від 19 листопада 2016 року також зазначено про знесення складу літ "Г", площею 235, 20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та у пункті 5 прохальної частини позову зазначено про заборону вчиняти будь-які дії на земельній ділянці, де розташований належний йому склад літ "Г", площею 235, 20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, йдеться про різні об`єкти нерухомості, оскільки позивачу належить склад літ. "Г", що розташований, як він сам зазначає, на
АДРЕСА_3. ІІ . АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у жовтні 2018 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовуються доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
На обґрунтування доводів касаційної скарги посилався на аналогічні доводи, зазначені у апеляційній скарзі, зокрема на те, що судами не враховані положення статей 234, 288, 377, 415 ЦК України, а тому його права на об`єкт нерухомого майна та його права землекористувача підлягають судовому захисту. Оспорювані правочини ґрунтуються на протиправній реєстрації права власності згідно з неправомірним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 жовтня 2015 року у справі №619/2942/15-ц, яке згодом скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 вересня 2016 року. Відтак, дії ОСОБА_2 спрямовані на протиправне заволодіння нерухомим майном з подальшим привласненням права на земельну ділянку та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Договори дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на переконання заявника, є фіктивними. Договори спрямовані на ускладнення у застосуванні наслідків недійсності попереднього правочину купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 03 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також унеможливлення витребування земельної ділянки.
Зазначені договори укладені між близькими родичами та не створюють реальних правових наслідків. Суди не надали належної оцінки наданим доказам у справі, внаслідок чого дійшли безпідставних висновків про відсутність порушеного права позивача. Також суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про зупинення провадження до розгляду справи № 619/2923/18 за позовом ОСОБА_1 до Дергачівської міської ради про скасування рішення Дергачівської міської ради від 31 березня 2016 року № 59. Суд першої інстанції не забезпечив виклик до суду свідка за клопотанням позивача та не вжив відповідних процесуальних заходів. Крім того, суди не врахували обставини, встановлені під час вирішення справи № 619/2942/15-ц щодо безпідставності набуття ОСОБА_2 прав на нерухоме майно на АДРЕСА_2 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві відповідачі просили касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина перша статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 05 листопада 2008 року між Дергачівською районною спілкою споживчих товариств та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, за яким позивач набув у власність нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, яка складається зі складу, 1971 року побудови, позначеного на плані літ. "Б", площею 211, 10 кв. м.
05 листопада 2008 року між КП "ТЗБ" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 12/100 частин комплексу за адресою: АДРЕСА_3 .
Умовами договору не зазначено конкретні площі та розміри земельної ділянки, на якій знаходиться склад, її кадастровий номер або інші дані, що дозволили б ідентифікувати цю земельну ділянку.
У цілому комплекс складається зі споруди складу, 1963 року побудови, позначеного на плані літ. "Б1", загальною площею 809, 40 кв. м, складу 1963 року побудови, позначеного на плані літ. "В", загальною площею 773, 90 кв. м, та складу 1979 року побудови, позначеного на плані літ. "Г", загальною площею 235, 20 кв. м, загальною площею 1 818, 50 кв. м.
У договорі зазначено, що згідно з договором купівлі-продажу у власність до покупця переходить склад, зазначений на плані літ. "Г", загальною площею 235, 20 кв. м.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 жовтня 2015 року за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок
літ. "А-1" з надвірними будівлями, що розташовані на АДРЕСА_2 .
23 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на земельній ділянці, площею 0, 0987 на АДРЕСА_2 .
Згідно з договорами дарування земельної ділянки та житлового будинку від 14 квітня 2016 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0, 0987 га, та житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).