ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2020 року
м. Київ
справа № 826/19287/16
адміністративне провадження № К/9901/23229/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Шевцова Н.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/19287/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України місті Києві - про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Мельничука В.П., суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. Громадянин Республіки Узбекистан (далі - Узбекистан) ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України у місті Києві (далі - третя особа, ГУ ДМС України у місті Києві), із вимогами: визнати неправомірним і скасувати рішення ДМС України від 27.10.2016 №541-16 про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Узбекистану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки, як стверджує останній, він перебуває у списках розшуку Служби безпеки Узбекистану з квітня 2015 року за вчинення злочинів, яких він не міг навіть фізично вчинити, оскільки протягом останніх 10 років постійно проживав у місті Каїр (Арабська Республіка Єгипет; далі - Єгипет).
3. Відповідач і третя особа проти позову заперечували, указавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у ДМС України повноважень, з урахуванням того, що у цьому випадку не доведено, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Громадянин Узбекистану ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України у місті Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 01.02.2016 №6, у якій зазначено, що він залишив Узбекистан із дружиною та дітьми в 2004 році, оскільки отримав можливість продовжити навчання на медичному факультеті у місті Каїр (Єгипет) і з того часу вони із сім`єю постійно проживали там. Позивач і його дружина навчались в ісламському університеті Аль-Азгар. Під час навчання він навідувався в Узбекистан. У 2007 році, під час такого візиту, його вперше викликали на допит до Служби безпеки Узбекистану, де запитували про нього, його сім`ю та місце його проживання. З того часу його допитували кожного разу, коли він приїжджав в Узбекистан. Останній раз він був в Узбекистані в 2010 році, представники Служби безпеки Узбекистану вкотре викликали його на допит, проте він не прийшов, а повернувся в Єгипет. Після цього, багатьох його родичів, чоловіків, навіть їхніх дружин викликали на допити, арештовували та проводили обшуки домівок. Деякі родичі позивача наразі перебувають у в`язниці, вони жорстоко допитувались та їх примусили зізнатися у злочинах, які вони не скоювали. Через інших родичів, позивач із дружиною дізналися, що під час допитів у в`язницях, арештовані назвали їхні імена. Позивач також перебуває у розшуку з квітня 2015 року за вчинення кримінальних злочинів, які він навіть не міг вчинити фізично, оскільки протягом останніх 10 років постійно проживає в місті Каїр. У 2015 році Служба безпеки Узбекистану почала розшукувати його і через Посольство Узбекистану в Єгипті (Каїр), тому у вересні 2015 року вони залишили це місто і одразу після цього в його квартирі в місті Каїрі був проведений обшук.
5. За результатами розгляду цієї заяви та вивченням матеріалів особової справи, ГУ ДМС України у місті Києві складено висновок від 19.02.2016 щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийнято наказ від 19.02.2016 №124 "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ".
6. Наказом ГУ ДМС України у місті Києві від 19.04.2016 №242 на підставі письмового подання головного спеціалісту відділу з питань шукачів захисту продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Узбекистану ОСОБА_1 .
7. ГУ ДМС України у місті Києві складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.05.2016. Проте листом ДМС України від 11.07.2016 №8.5/4250-16 такий висновок направлено органу міграційної служби на доопрацювання.
8. У зв`язку з цим, ГУ ДМС України у місті Києві складено додаток до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 11.10.2016, з урахуванням якого ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 27.10.2016 №541-16.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 лютого 2017 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.
10. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив із того, що під час співбесіди, яка оформлена протоколом від 09.02.2016, позивачем повідомлено таке.
11. У серпні 2004 року він разом із сім`єю легально виїхав на навчання до Єгипту. У квітні 2015 року брат розповів позивачу, що фотографія останнього надрукована у місцевій газеті із зазначенням того, що він у розшуку в Узбекистані органами внутрішніх справ за підозру у тероризмі. У подальшому, у Посольстві Узбекистану в Єгипті позивача перестали включати до списків людей, які знаходяться в Єгипті. Позивач злякався екстрадиції до Узбекистану, а тому вирішив покинути та виїхати з Єгипту. Через два тижні після виїзду в квартиру, яку позивач орендував в Єгипті, приходили з Посольства Узбекистану в Єгипті та розшукували його.
12. На запитання органу міграційної служби під час співбесіди: "Чи отримували Ви погрози на свою адресу?", "Чи зазнавали Ви переслідувань за ознаками раси, релігії, національності, громадянства, за політичними поглядами?" позивачем надано відповідь: "Ні".
13. Отже, на думку суду першої інстанції, позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення.
14. Суд першої інстанції також наголосив, що з наявних у матеріалах справи доказів убачається, що протягом останніх років позивач постійно проживав на території третьої безпечної країни - Єгипту, де він подав заяву щодо надання статусу біженця до Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у місті Каїр і отримав посвідчення шукача притулку, проте, не дочекавшись результатів її розгляду, залишив Єгипет.
15. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року апеляційну скаргу Громадянина Узбекистану ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов Громадянина Узбекистану ОСОБА_1 до ДМС України, за участю третьої особи - ГУ ДМС України у місті Києві - про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано неправомірним і скасовано рішення ДМС України від 27.10.2016 №541-16 про відмову у визнанні Громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву Громадянина Узбекистану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
16. Скасовуючи постанову суду першої інстанції, Київський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що зазначені позивачем обставини щодо перебування у розшуку підтверджуються повідомленням Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 25.11.2016 №5/013-16743 (а.с. 130). Такі свідчення позивача вказують на те, що він звернувся до ДМС України із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовано.
17. Водночас при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції послався на те, що надана позивачем під час співбесіди інформація не підтверджує отримання погроз його здоров`ю та життю, він не був об`єктом переслідування зі сторони уряду.
18. Суд апеляційної інстанції такі висновки уважає помилковими та вказує на те, що відповідачем належним чином факт побоювань переслідування з боку державних органів перевірено не було.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
19. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ДМС України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року.
20. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
21. 15 лютого 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
22. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.
23. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 28 квітня 2020 року №682/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
24. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.
25. У касаційній скарзі ДМС України, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, просить його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
26. Скаржник наголошує, що за інформацією, наданою заявником, останній під час проживання на території Узбекистану та Єгипту погроз не отримував, переслідувань чи фізичному насиллю за ознаками раси, релігії, національності, громадянства чи політичних поглядів не піддавався.
27. Посилання позивача на те, що в Узбекистані порушуються права громадян не можуть бути взяті до уваги, оскільки в цьому випадку не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між наявністю певних порушень прав людини в Узбекистані та особистою загрозою для його життя чи здоров`я.
28. Також скаржник звертає увагу на постійне проживання позивача протягом останніх років на території третьої безпечної країни Єгипту, де позивач подав заяву щодо надання статусу біженця до Управління Верховного комісара ООН у справах біженців місті Каїрі (Єгипет), проте, не дочекавшись результатів її розгляду, залишив Єгипет.
29. Позивач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судом апеляційної інстанції обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
30. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.