ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2020 року
м. Київ
справа №803/844/16
адміністративне провадження №К/9901/19254/18
Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 (суддя Гудим Л.Я., Пліш М.А., Святецький В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Аванта" до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання дій протиправними
У С Т А Н О В И В:
ТОВ "Торговий дім "Аванта" звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо залишення без розгляду заперечень від 23.03.2016 №193 на акт перевірки від 18.03.2016 № 91/14-01/35495114 "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Торговий дім "Аванта" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року та іншого законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року".
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що він, не погоджуючись із висновками акта перевірки від 18.03.2016 № 91/14-01/35495114, копію якого отримав 18.03.2016, надіслав контролюючому органу через засоби поштового зв`язку 24.03.2016, тобто у строк, визначений пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, заперечення на цей акт перевірки, при цьому просив повідомити його про дату і час розгляду заперечень. Заперечення на акт перевірки контролюючий орган отримав 28.03.2016 і мав їх розглянути, однак у листах від 31.03.2016 за № 1639/03-20-14-01-14 та від 04.04.2016 за № 1664/10/03-20-14-01-14 контролюючий орган повідомив про те, що заперечення не підлягають розгляду через їх подачу не за основним місцем обліку і пропущення строку для їх подання. Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 28.03.2016 № 00000882207 про визначення позивачу грошових зобов`язань без врахування заперечень позивача на акт перевірки, незважаючи на те, що вони подані у встановлений законом строк, адже пункт 16 статті 56 Податкового кодексу України визначає, що днем подання скарги вважається день фактичного отримання скарги відповідним контролюючим органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від платника податків поштового відправлення із скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті, а також незважаючи на те, що відповідач був контролюючим органом позивача.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 02.07.2016 адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправними дії Головного управління ДФС у Волинській області щодо залишення без розгляду заперечень ТОВ "Торговий дім "Аванта" від 23.03.2016 № 193 на акт перевірки від 18.03.2016 № 91/14-01/35495114 "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Торговий дім "Аванта" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року та іншого законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року". Суд присудив ТОВ "Торговий дім "Аванта" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судові витрати в сумі 1378 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо нерозгляду заперечень позивача є протиправними. Позивач надіслав відповідачу, який був контролюючим органом, через засоби поштового зв`язку заперечення на акт перевірки у строк, визначений пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, при цьому просив повідомити його про дату і час розгляду заперечень. Заперечення на акт перевірки контролюючий орган отримав і мав їх розглянути у п`ятиденний строк з дня отримання, однак неправомірно повідомив позивача, що заперечення не підлягають розгляду через їх подачу не за основним місцем обліку і пропущення строку для їх подання.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 11.10.2016 скасував постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2016 та відмовив у задоволенні позову повністю.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яке і могло бути предметом оскарження. Позов про визнання дій відповідача щодо залишення без розгляду заперечень позивача на акт перевірки не призведе до захисту прав позивача.
ТОВ "Торговий дім "Аванта" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: статті 55 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якими право особи на судовий захист розуміється не лише як гарантована можливість звернутись до суду за захистом своїх прав, але й право брати участь у відповідній судовій справі, можливість особисто бути присутнім у суді та подавати докази, наводити суду та учасникам процесу власні доводи, міркування та заперечення. Суд порушив статті 7, 10 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими учасники є рівними перед законом і судом, та статтю 159 цього Кодексу, за якою рішення має бути законним і обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції неповно встановив обставини у справі та проігнорував рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011, за яким конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Суд також не взяв до уваги судову практику Вищого адміністративного суду України у справах з подібними правовідносинами, а також постанови Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а14 та від 16.02.2016 у справі № 826/12651/14, в межах яких переглянуто рішення у справах про визнання протиправними наказів на проведення податкової перевірки.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Верховний Суд ухвалою від 06.07.2020 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 07.07.2020.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.
Головне управління ДФС у Волинській області провело планову виїзну перевірку ТОВ "Торговий дім "Аванта" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року та іншого законодавства за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, унаслідок якої склало акт від 18.03.2016 № 91/14-01/35495114, в якому зафіксувало ряд порушень, зокрема порушення позивачем підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України, що полягало у неподанні звіту про контрольовані операції за 2014 рік.
Акт перевірки від 18.03.2016 № 91/14-01/35495114 ТОВ "Торговий дім "Аванта" отримало 18.03.2016 і поштовим відправленням з рекомендованим повідомленням про вручення і описом вкладення у цінний лист 24.03.2016 направило Головному управлінню ДФС у Волинській області письмові заперечення від 23.03.2016 за № 193 до цього акта перевірки.
Головне управління ДФС у Волинській області отримало заперечення 28.03.2016 і в цей же день на підставі акта перевірки від 18.03.2016 № 91/14-01/35495114 прийняло податкове повідомлення-рішення № 00000882207 про визначення грошового зобов`язання зі штрафних (фінансових) санкцій в сумі 365 400 грн за порушення неподання звіту про контрольовані операції за 2014 рік.
У листі від 31.03.2016 № 1639/03-20-14-01-14 Головне управління ДФС у Волинській області повідомило ТОВ "Торговий дім "Аванта" про залишення без розгляду письмових заперечень від 23.03.2016 № 193 на акт перевірки з підстав подання таких заперечень не за основним місцем обліку платника податків та пропущення строку для їх подання, визначеного у пункті 86.7 статті 86 Податкового кодексу України.
Окрім того, у листі від 04.04.2016 № 1664/10/03-20-14-01-14 Головне управління ДФС у Волинській області повідомило ТОВ "Торговий дім "Аванта", що до нього з Луцької ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області і СДПІ з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС скеровано для розгляду письмові заперечення позивача від 23.03.2016 № 194 та № 195 на акт перевірки, однак письмові заперечення залишені без розгляду з підстав подання таких заперечень з пропущенням строку для їх подання.
Суд касаційної інстанції знаходить правильним висновок суду апеляційної інстанції про необхідність відмови в задоволені позову, заважаючи на таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) (далі - КАС) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.