ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 910/13737/19(провадження № 12-36гс20)
за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Нацрада України з питань ТБ і РМ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новітнє обладнання» (далі - ТОВ «Новітнє обладнання») про зобов`язання виконати умови договору
за касаційною скаргою Нацради України з питань ТБ і РМ на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді Балаца С. В. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2020 року у складі суддів Буравльова С. І., Пашкіної С. А., Андрієнка В. В.
05 грудня 2019 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою позов Нацради України з питань ТБ і РМ залишив без розгляду на підставі частини тринадцятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
18 лютого 2020 року Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року залишив без змін.
Зазначені судові рішення мотивовані тим, що вказані у заяві позивача про усунення недоліків позовної заяви позовні вимоги про зобов`язання відповідача виконати умови договору поставки та поставити вказаний у додатку до цього договору товар є вимогами майнового характеру, оскільки фактично зводяться до виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару у визначеній грошовій оцінці. Проте позивач не надав доказів сплати судового збору відповідно до заявлених позовних вимог у порядку, встановленому частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір». За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі частини тринадцятої статті 176 ГПК України.
У березні 2020 року Нацрада України з питань ТБ і РМ подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2019 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що подана позовна заява містить вимоги виключно зобов`язального, немайнового характеру, а саме - зобов`язати відповідача виконати умови договору поставки, що не підлягає вартісній оцінці, при цьому жодних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів або певного майна позивач не заявляв. За подання таких заяв сплачується судовий збір згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Тому суди неправильно застосували вказані норми матеріального права та неповно встановили обставини справи, що призвело до ухвалення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, що є підставою для їх скасування.
30 березня 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Нацради України з питань ТБ і РМ.
20 травня 2020 року ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 910/13737/19 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права (статті 4 Закону України «Про судовий збір») у подібних правовідносинах (про зобов`язання вчинити дії - виконати умови договору), викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 562/500/17.
Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що від того, до якої категорії спорів належать такі справи (до майнових чи немайнових), залежить як визначення розміру судового збору та, відповідно, правильне застосування статті 4 Закону України «Про судовий збір», так і питання застосування норм процесуального права, а саме: щодо віднесення справ до малозначних (у господарському процесі - стаття 12 ГПК України, уцивільному процесі - стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)); щодо можливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (у господарському процесі - стаття 247 ГПК України, уцивільному процесі - стаття 274 ЦПК України); щодо можливості касаційного оскарження судових рішень у таких справах (у господарському процесі - статті 287, 293 ГПК України, у цивільному процесі - статті 389, 394 ЦПК України).
23 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, якою прийняла до розгляду зазначену справу та призначила її до розгляду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що наявні передбачені частиною третьою статті 302 ГПК України підстави для прийняття справи до розгляду з метою вирішення питання необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права (статті 4 Закону України «Про судовий збір») у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 562/500/17, оскільки з огляду на те, до якої категорії спорів належать наведені справи (до майнових чи немайнових), залежить питання щодо застосування статті 12 ГПК України (статті 19 ЦПК України) щодо віднесення справи до малозначної; статті 247 ГПК України (статті 274 ЦПК України) щодо можливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; статей 287, 293 ГПК України (статей 389, 394 ЦПК України) щодо можливості касаційного оскарження судових рішень у таких справах.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та відповідно до