Постанова
Іменем України
03 липня 2020 року
місто Київ
справа № 461/4291/16-ц
провадження № 61-12319св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Галицька районна адміністрація Львівської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Давидова Наталія Іванівна,
треті особи - Львівське комунальне підприємство "Снопківське", ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2017 року у складі судді Государського А. В. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У липні 2016 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради
(далі - ГРА ЛМР) звернулася до суду з позовом про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно та договору купівлі-продажу.
В обґрунтування позову посилалася на те, що будинок АДРЕСА_1 перебуває у віданні Львівської міської ради, у обслуговуванні Львівського комунального підприємства "Снопківське"
(далі - ЛКП "Снопківське"), підвальні приміщення будинку АДРЕСА_1 належать на праві спільної сумісної власності усім мешканцям будинку.
Згідно з договором купівлі-продажу зазначене нежитлове приміщення, загальною площею 17, 0 кв. м, перебуває у власності ОСОБА_2 У 2015 році ЛКП "Снопківське" провело інвентаризацію підвальних приміщень будинку АДРЕСА_1, складено акт, підписаний його директором, в якому зазначено, що підвальне приміщення, зазначене у технічній документації під літерою II, площею 19, 6 кв. м, входить до складу нежитлового приміщення V - 17, 0 кв. м.
Листом від 10 червня 2015 року № 2197 до реєстраційної служби директор ЛКП "Снопківське" вимагав внести зміни у відомості про право власності на спірне нежитлове приміщення з огляду на помилкове неврахування під час приватизації нежитлового приміщення V - 17, 0 кв. м - нежитлового приміщення II 19, 6 кв. м, загальною площею 36, 6 кв. м, та з проханням внести зміни у право власності на зазначене нежитлове приміщення. На переконання позивача, цей лист був підставою для незаконної реєстрації права власності на нежитлове приміщення II 19, 6 кв. м, загальною площею 19, 6 кв. м, разом з придбаним нежитловим приміщенням V - 17, 0 кв. м, загальна площа яких становить 36, 6 кв. м. Крім того, 28 серпня 2015 року приватним нотаріусом Давидовою Н. І. внесено запис про право власності № 10965945 щодо спірного нежитлового приміщення, площею 36, 6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є відповідач ОСОБА_1 .
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 вересня 2017 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивачем не доведено, яке належне йому право порушено діями відповідачів, оскільки будинок АДРЕСА_1 перебуває у віданні Львівської міської ради та на обслуговуванні ЛКП "Снопківське", а спірне приміщення, як про це зазначає позивач у позовній заяві, належить на праві спільної сумісної власності усім мешканцям будинку, які не уповноважували ГРА ЛМР звертатися до суду в їх інтересах.
Також суд зазначив, що в обґрунтування вимоги про скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомості позивач не навів посилання на норми матеріального права, якими обґрунтовано можливість скасування реєстрації права власності на зазначений об`єкт. Суд зробив висновок, що приватний нотаріус Давидова Н. І. під час посвідчення договору купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року діяла відповідно до вимог закону, оскільки під час вчинення описаної нотаріальної дії вона використовувала інформацію щодо предмета договору та його опис, який був наявний в документах, наданих сторонами на підтвердження права власності на майно, та відображений в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, позивач не надав доказів звернення до Реєстраційної служби у передбаченому законодавством порядку із заявою та відповідним переліком документів щодо скасування запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ГРА ЛМР, не погодившись із судовими рішеннями, у січні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що підвальні приміщення будинку АДРЕСА_1 належать на праві спільної сумісної власності усім мешканцям цього будинку, при цьому реалізація співвласниками своїх прав не може порушувати права інших співвласників. На переконання заявника, лист директора ЛКП "Снопківське" від 10 червня 2015 року № 2197 до реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції з вимогою внести зміни у відомості про право власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 не міг слугувати підставою реєстрації права власності. Заявник не погоджується з висновком суду про те, що позивачем не доведено, яке належне йому право порушено діями відповідачів, оскільки згідно з Положенням про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради від 01 листопада 2017 року № 977, адміністрація здійснює контроль за утриманням будинків (квартир) і має право на звернення у встановленому порядку до судових органів з відповідними заявами з питань, що виникають у процесі здійснення наданих повноважень.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві третя особа ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості та безпідставності. Інші учасники відзиви не надали.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення цокольного поверху, загальною площею 36, 6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на зазначене нерухоме майно є договір купівлі-продажу, серія та номер 920, посвідчений 28 серпня 2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Давидовою Н. І., за умовами якого ОСОБА_4 продала покупцю ОСОБА_1 нежитлове приміщення цокольного поверху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з приміщення під індексом V, площею 17, 00 кв. м, під індексом ІІ, площею 19, 6 кв. м, загальною площею 36, 6 кв. м.
Судами також встановлено, що продавець ОСОБА_4 набула право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 18 серпня 2015 року, укладеного з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Н. І. Право власності продавцю за цим правочином належало на підставі договору купівлі-продажу від 25 серпня 2009 року, яке було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 10 серпня 2015 року.
Зазначені правочини у встановленому законом порядку не оскаржувалися, не визнані судом недійсними.
10 червня 2015 року директором ЛКП "Снопківське" надіслано лист № 2197 до реєстраційної служби з вимогою внести зміни у відомості про право власності на спірне нежитлове приміщення з огляду на помилкове неврахування під час приватизації нежитлового приміщення V - 17, 0 кв. м - нежитлового приміщення II 19, 6 кв. м, загальною площею 36, 6 кв. м, та з проханням внести зміни у запис про право власності на зазначене нежитлове приміщення.
Доказів того, що позивач звертався до реєстратора із вимогою про скасування відповідних записів та що у подальшому було оскаржено дії реєстратора в порядку розділу VІІ Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" або в судовому порядку, суду не надано.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.